Анатолій воював з 2014-го, але ніколи не хотів цього для сина, намагався відмовити.
Ветеран 72-ї бригади служив разом із сином, а тепер допомагає йому одужати
Це Анатолій Васильович Майструк на псевдо “Майстер” та його син Євген. На цьому фото вони ще служать разом у 131-му розвідувальному батальйоні 72-ї бригади. Зараз колишній сержант взводу Анатолій Майструк адаптується до цивільного життя, а його 23-річний син ще досі на контракті, хоча обидва у рідній Вінниці. Цей день “Майстер” традиційне проведе з Євгеном у шпиталі. Хлопець проходить реабілітацію та намагається відновити зір, а батько допомагає, розраджує та просто є поруч
10 березня цього року неподалік селища Піски у вантажівку, де сидів Євген та його побратими, влучила ворожа протитанкова керована ракета. Двоє наших захисників загинули одразу, ще вісім були поранені. Серед них був і Євген. З його тіла лікарі дістали безліч уламків, але найстрашніше, що вони вразили навіть його очі, йдеться на сторінці благодійного фонду «Повернись живим».
Спершу хлопець взагалі не бачив, зараз має скромний привід для радощів – після численних операцій до лівого ока зір повернувся на 40%. А от з правим – прогресу поки немає. Та Майструки не складають рук і вірять у повну реабілітацію.
В той чорний день сталося так, що батька поруч із сином не було – про вибух «Майстер» дізнався від побратимів і відразу помчав у госпіталь.
«Хлопці потім казали: «Майстер», якби ти був з нами, цього не сталося б, – пригадує Анатолій. – Хай там як, це – війна. Я пишаюся сином – він ні про що не жалкує й тримається гідно. Він життєрадісний, хоче вилікуватися та повернутися на службу. Я б і сам охоче повернувся, але треба доглядати сина».
Відтоді батько й син служили поруч в одному батальйоні.
Батько з ентузіазмом розповідає, що син записався до автошколи.
«Євген поки що займається он-лайн із теоретичними заняттями, а практику уже я з ним опрацьовую. Ми живемо поруч із Вінницьким аеропортом і у нас є дуже багато місця для їзди, де ми нікому не заважаємо», – ділиться «Майстер».
Анатолій воював з 2014-го, але ніколи не хотів цього для сина, намагався відмовити.
«Я постійно йому розповідав не тільки про світлі сторони війни, але було видно що він загорівся. Одного разу він навіть приїхав на фронт аби на власні очі побачити, що війна – це не лише коли ти героїчно стріляєш. Я думав, що поїздка трохи заспокоїть сина, але виявилось, що це стало лише додатковою рекламою для Євгена. Мені вдалося лише вичавити з нього обіцянку закінчити навчання на юридичному факультеті. І вже після закінчення ВНЗ, у 2017-му він мені зателефонував і сказав, що вже в «учебці». Євген мене поставив перед фактом. Все що я зміг – це сказати лише одне міцне слово», – згадує «Майстер».
Відтоді батько й син служили поруч в одному батальйоні.
«Для мене це, можна сказати, було подвійне навантаження – адже за сина батько переживає постійно. Втім, по службі я був завжди вимогливий однаково до усіх. Але служити з сином, звісно, для мене було незабутньо. У нас було багато пригод. Однією із найнебезпечніших було, коли два ворожих «Гради» увійшли у землю буквально за 100 метрів від наших позицій. Цей «прихід» було чутно аж за 4 кілометри».
Тепер «Майстер» приглядається до нового цивільного життя та дбає про сина. Він із ним щодня, а мати Євгена, за словами Анатолія «тримає на контролі».
«В мене є пропозиції щодо роботи, зараз їх розглядаю. Проте головний мій клопіт – це здоров’я сина та його друга Василя, який теж опинився у тій злощасній вантажівці в той день», – говорить батько.
Цікаво, бородатий воїн-перфекціоніст «Майстер» є одним з героїв книги «Піхота», яку написав побратим Анатолія – відомий блогер Мартін Брест. Зараз Мартін та інші побратими допомогають родині зібрати кошти на операції, ліки та реабілітацію Євгена.
