Активне і жваве літо на свіжому повітрі дасть більше користі малечі, ніж ізоляція вдома

Цього року приймати заявки на табір почали в лютому - і отримали їх понад 300 ще до карантину. А коли він почався, відмовилось небагато - буквально 20 сімей, на той момент вже мали близько 200 попередніх оплат, пише Цензор.НЕТ.

- Я усвідомлюю, що передусім подбати про безпеку і здоров’я дітей на період табору маю я, - каже Олександр Чуб. - Тому ми шукали лабораторії і розмовляли з ними щодо проведення ПЛР-тестів, але постає проблема ціни – це додатково 2 тисячі грн на кожну сім’ю, або нам ставили настільки незручні умови, щоб робити знижки, що я був би змушений зобов’язати 100 родин з усієї України з’явитися в Київ. В результаті від цієї ідеї я відмовився - і ми розробили певний протокол. Вирішили, що максимально дотримаємось вимог щодо запобігання потраплянню вірусу в наш табір. Оскільки Уніж (місце, де проводиться табір) відокремлений, – саме село розташоване в кілометрі від локації і в основному там небагато хат з бабцями, які нікуди не їздять, - небезпеки заразитися на місці немає. Наша задача – привезти туди здорових людей і не допустити потрапляння вірусу в групу.

 

- Щодо мене - начебто з дорослими працювати і простіше, але з дітлахами – захоплююче, - каже Олександр.

Щодо дітей, ще в Києві наші медики мірятимуть кожному температуру, обов’язковими є довідки від педіатра 079-У. Плюс буде дезінфекція транспорту, на якому ми поїдемо. Прибувши, усі мають помитися, здати одяг у прання. У нас також буде журнал обліку щоденної температури на кожного учасника табору. Ще ми маємо експрес-тести на виявлення Covid-19. І якщо раптом у когось він буде позитивний, ми відвозимо дитину в інфекційне відділення Івано-Франківська - у нас є домовленість з лікарнею. Ну а батьки інших дітей будуть проінформовані про дотримання самоізоляції.

Але попри всі складності, я прихильник того, що активне і жваве літо на свіжому повітрі дасть більше користі дітям, з точки зору фізичного і психічного здоров’я, ніж ізоляція вдома. І судячи з кількості заявок після карантину, батьки не дуже бояться відпускати дітей до нас.

Чому дітлахи вибирають саме «Строкатих Єнотів», «Цензору» розповіли двоє безпосередніх учасників табору:

15-річній Владі долучитися до «єнотів» запропонувала її подруга. До цього дівчинка ніколи не відпочивала в такий спосіб, тому спробувати було і цікаво, і страшно водночас.

«Взагалі, я не очікувала, що там буде так круто. Це було взимку, і я думала, що більшість часу ми нудьгуватимемо. Проте у нас був і спорт, і творчість, і дуже цікава робота з психологом Мариною. Коли я поспілкувалися з нею поближче, зрозуміла: якщо щось із тобою трапляється– сто відсотків буде допомога. Наприклад, у однієї моєї нової подруги був непростий період – вона ходила дуже сумна. Коли вони побалакали з психологом - їй стало набагато краще. Марина вміє слухати дітей – це дуже важливо. Хоча, в принципі, це стосується всіх інструкторів. Мене дуже підкупило те, що вони спілкуються з тобою майже на рівних.

Наприклад, Толік Стеліга відповідає за спорт – він дуже яскравий, сонячний. Коли ми усі разом грали в сніжки, здавалося, наче він теж дитина, було дуже весело. Вдома я займаюсь боксом і плаванням - я непосидюча, мені цікаво щось пізнавати. Тому якісь нові види спорту, які я не пробувала, – мені дуже сподобались. Це і альпінізм, і особливо лижі.

А от з нашою ментором рою Оксаною я взагалі проводила чимало часу. І навіть не відчувалося, що вона трохи старша, було враження, що ми знайомі дуже давно.

А ще в «єнотах» я почула стільки компліментів у свій бік і від дітей, і від інструкторів, скільки не чула за все своє життя. Коли приїхала додому, напевне, самооцінка піднялася разів у три. Загалом скажу, що цей табір дуже надихає творити, навіть жити. І цього року мені запропонували поїхати до «Єнотів» помічником – я дуже задоволена, бо буду тепер там не лише як учасник.»

Тринадцятирічний Святослав теж мріє стати помічником або інструктором у таборі, коли підросте. Хлопець із «єнотами» від початку – 4 заїзди плюс декілька походів разом, і зраджувати традиції не збирається – цього літа планує відвідати табір двічі.

«Коли я вперше туди потрапив, мені сподобалася невимушена і дружня атмосфера. Хоча я був шокований, що у мене забрали телефон і виділили певний час для користування, але потім я зрозумів, що він мені  там і не потрібен.

В «єнотах» час проводиш дуже насичено. Влітку мені найбільше подобаються сплави по Дністру на рафтах – вражень купа. А от взимку гра в сніжки з інструкторами – це щось неймовірне, надзвичайно весело. Взагалі, щодо інструкторів – у них весь час чимало цікавих задумок, думаю, не кожна людина здатна стільки всього придумати.

Ще мені дуже подобається психогра і заняття з Відьмою (Псевдонім інструктора з рукоділля) – з нею ми багато чого робимо руками. Наприклад, справжню снігову кулю, або амулет з ниток «Ловець снів». Ще у нас були уроки малювання. Інколи ми в такий спосіб розповідали свої проблеми на аркушах паперу, а потім їх спалювали. Тепер вдома, коли мені сумно, я нерідко малюю.

Спілкуємось ми в таборі українською і часто практикуємо англійську. Взагалі, багато в чому наше життя там нагадує добру родину - було б дуже класно, якби таку взаємодію, як у таборі, можна було перенести в школу.

Психолог Марина Ліпич та інструктор зі спорту Толік Стеліга поділилися міркуваннями, що, на їхню думку, найголовніше у взаємодії з дітьми.

Марина:

У мене двоє дітей – 13 і 12 років. І до психології я прийшла через власний досвід, мабуть, із запитом як мама, яка хотіла зрозуміти, як краще встановити і налагодити стосунки з дітьми. Вже три роки я займаюсь цим професійно. У «Строкатих Єнотах» я з минулого сезону. І за цей час довелося попрацювати приблизно з п’ятьмастами дітьми.

У таборах дорослий має можливість долюбити свою внутрішню дитину, це дозволяє зробити формат «єнотів» - там інструктори взаємодіють з дітлахами на рівних – і останніх це вражає.

Моя головна задача – спостерігати. Діти всі з різним рівнем адаптації , і якщо комусь складно призвичаїтись чи знайти спільну мову з однолітками – ми говоримо з ними на цю тему. Дітлахів можна адаптувати через гру, мої заняття називаються «Психогра»: і я вибудувала їх так, що контакт я встановлюю вже під час знайомства - і відчуваю, в якому настрої дитина. А деякі батьки самі розповідають про якісь особливості своїх синів та доньок, а я нотую.

- Щодо мене - начебто з дорослими працювати і простіше, але з дітлахами – захоплююче, - каже Олександр Чуб. - До них я ставлюся, як до повноцінно сформованих людей, які вчаться бути дорослими і орієнтуються на певні авторитети. Просто їм треба чіткіше ставити задачі і роз’яснювати все більш детально. З дітьми треба або домовлятися, або заохочувати – не примушувати. Все, що робиться не за бажанням, мені здається, приречене на провал. Щодо дисципліни в групі – це важливо, але вона максимально для того, щоб тримати безпеку і увагу дітей. Мені не подобається, коли це все переходить в абсурд, що дітлахи бояться навіть чхнути. Тобто дисципліна – це лише допоміжний інструмент, а не самоціль.

Окрім фрі-файту ми проводимо заняття з тач-регбі , футболу, волейболу, ну і ранкові руханки. Оскільки вікові категорії різні, я намагаюся підібрати вправи відповідно до віку, якщо це менші діти – даю загальнорозвиваючі речі, проте, щоб їм було цікаво: ми багато стрибаємо, переміщуємося незвичним способом, повзаємо і так далі. Плюс якісь елементи ударів або кидків. А зі старшими я навпаки стараюся налягати саме на предмет.

Віка Ясинська.