Вийти із централізованої системи споживчої кооперації – справа для кооператора не з легких, особливо тоді, коли йдеться про майно...
Вийти із централізованої системи споживчої кооперації – справа для кооператора не з легких, особливо тоді, коли йдеться про майно. І чим більша кількість майна має, так би мовити, відійти, тим запеклішими стають судові баталії між колишніми колегами по спілці. Два роки тому я розповідав у “Волині” про дивні діла, які творились навколо ковельської філії міжрайміського споживчого товариства “Волиньгоспторг”
Ярослав ГАВРИЛЮК
Нагадаю читачам, що місцева оптово-торгова база облспоживспілки свого часу передала власне майно в статутний фонд “Волиньгоспторгу”, ставши одним з його засновників. Ініціатором цього був не хто інший, як директор бази Володимир Вакулюк. Облспоживспілка вирішила “провчити” в суді “розкольників”, щоб не кортіло іншим. Господарський суд області визнав недійсним акт передачі майна оптово-торгової бази. І хоча “Волиньгоспторг” подав апеляційну скаргу, Володимир Вакулюк, який на той час очолював ковельську філію міжрайміського споживчого товариства, здався, як то кажуть, на милість переможцям, написавши заяву на звільнення із займаної посади. Так вже побудований білий світ, що для того, аби досягнути якоїсь певної мети, люди заохочують відступництво інших. Тому й не дивно, що того ж самого дня облспоживспілка призначила Володимира Вакулюка директором Ковельської оптово-торгової бази, відразу ж вивівши її з підпорядкування “Облкооплісбудгоспторгу”. Не обійшлося тут і без самоправства. Працюючи останній день на попередній посаді, Володимир Вакулюк та головний бухгалтер філії “Волиньгоспторгу” Галина Косенкова без будь-якої усної чи письмової вказівки голови, правління чи загальних зборів міжрайміського споживчого товариства здійснили передачу майна “Волиньгоспторгу” облспоживспілці, оформивши її відповідним актом. Хоч згідно із статутом товариства право колективної власності є виключною компетенцією загальних зборів його членів. Такими протиправними діями “Волиньгоспторгу” було завдано істотної шкоди. “Внаслідок лише опломбування автолавок з липня по жовтень 2004 року нам нанесено збитків у розмірі 165 тисяч гривень”, – йдеться у заяві голови правління “Волиньгоспторгу” Сергія Ющака прокурору Ковельської міжрайонної прокуратури Сергію Масалову на неправомірні дії облспоживспілки. Львівський апеляційний суд залишив вищезгадане судове рішення без змін. Незважаючи на те, що “Волиньгоспторг” звернувся із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, Володимир Вакулюк почав вимагати у нового керівництва ковельської філії міжрайміського споживчого товариства звільнити займані приміщення оптово-торгової бази. Обстановка вкрай загострилася 16 липня 2004 року, коли сюди навідалися представники облспоживспілки разом із Федором Даниліком, який ще кілька місяців тому працював юристом у… “Волиньгоспторзі”. Ну, як тут знову не згадати вічну тему зрадництва та людської підступності. В присутності “групи підтримки” Володимир Вакулюк відібрав у водіїв “конкуруючої сторони” технічні паспорти на автомобілі. У відповідь на таке нахабство виконуюча обов’язки директора філії Лідія Шевчук викликала черговий наряд міліції. Багато про що говорить такий факт. Не дочекавшись “вердикту” в столиці, суддя господарського суду області Валентина Слупко видала наказ про вилучення із статутного фонду “Волиньгоспторгу” спірного майна та його передачу на баланс Ковельської оптово-торгової бази. Якщо хто й повинен виконувати цю сумнівну вказівку, то тільки судовиконавці. Отримавши, мабуть, вказівку “зверху”, працівники органів внутрішніх справ почали вимагати у Лідії Шевчук документи на автомобілі, не пояснюючи, по якому такому праву вони так вчиняють. Настирливість, з якою міліціонери це робили, просто вражала. Правоохоронці таки вилучили три автолавки ковельської філії “Волиньгоспторгу” та закрили їх в склад, передавши ключі Володимиру Вакулюку. Протиправні дії тих, хто в першу чергу має стояти на їх перешкоді, викликали обурення трудового колективу цього невеликого підприємства. Тодішній голова правління міжрайміського споживчого товариства Іван Ющак, на жаль, нині покійний, офіційно звернувся до начальника обласного управління внутрішніх справ і повідомив його, як працівники міліції у Ковелі перевищують владу. Але добитися справедливості так і не вдалося. Незважаючи на те, що Вищий господарський суд України здійснював розгляд цієї справи, чи облспоживспілка, чи то ковельська оптово-торгова база розпочали продавати спірне майно. Місцевому приватному підприємству “Приватбуд” було продано частину цегляного складу, гаража та двох підсобних приміщень загальною площею 346,4 квадратних метра. У договорі купівлі-продажу вказано, що частина цегляного будинку належить продавцю – Ковельській оптово-торговій базі. І є посилання на свідоцтво про право власності на об’єкти нерухомого майна, посвідченого Дубівською сільською радою Ковельського району на підставі рішення цієї ради. Проте сесії сільради у зазначений день… не проводилось. Є рішення ради за вказаним номером, але з іншою датою. Цим документом право власності закріплюється не за оптово-торговою базою, а за облспоживспілкою. Крім того, за кілька місяців Дубівська сільська рада відмінила дане рішення. То з яких же тоді підстав оптово-торгова база, не маючи ніяких прав, здійснювала відчуження нерухомого майна? Невідомо і яким чином договір купівлі-продажу за відсутності належних правових документів та при наявності ухвали Вищого господарського суду України посвідчила ковельський приватний нотаріус Людмила Дуда. Постановою Вищого господарського суду України справу було направлено на новий розгляд. При цьому колегія суддів, яка прийняла такий “вердикт”, встановила, що попередні судові інстанції не дали належної правової оцінки порядку виникнення майнових прав учасників судового процесу. Діюче законодавство про споживчу кооперацію визначає, що власність спілок та споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншого, але до цих обставин, як бачимо, суди поставилися досить формально. Висновки попередніх судових інстанцій про те, що власником спірного майна є облспоживспілка, були зроблені без врахування та дослідження матеріалів і обставин справи, а також діючого законодавства. Через повторне подання облспоживспілкою касаційної скарги, хоч закон цього не передбачає, слухання у господарському суді Волинської області затягнулося на кілька місяців. Ковельська оптово-торгова база подала зустрічний позов до “Волиньгоспторгу” і, як не дивно, до облспоживспілки про визнання права власності на шість об’єктів спірного нерухомого майна – адмінбудинок та п’ять складів. Колегія суддів відмовила обом сторонам процесу. Рішення це амбітними позивачами, зрозуміло, оскаржувалося, але Львівський апеляційний господарський суд залишив його без змін, а скарги – без задоволення. На цьому можна було б поставити й крапку. Але керівники обласної споживчої кооперації продовжують вважати своїм майно, яке відповідно до судових рішень і постанов належить “Волиньгоспторгу”. Не маючи будь-яких правових підстав, директор оптово-торгової бази Володимир Вакулюк продовжує перебувати у Ковелі в адмінбудинку філії міжрайміського споживчого товариства. Хоч згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України постанова суду набирає чинності з дня її прийняття, у даному разі – ще з 8 грудня 2005 року.
