Цього року йому виповнилося б 70. Але він не прожив навіть половини із них. Доля розпорядилася так, що свіча поета-шістдесятника Миколи Муцька згоріла дочасно. Наш земляк пішов у вічність у розквіті творчих сил і таланту після того, як тодішня система запроторила його у психлікарню...
Цього року йому виповнилося б 70. Але він не прожив навіть половини із них. Доля розпорядилася так, що свіча поета-шістдесятника Миколи Муцька згоріла дочасно. Наш земляк пішов у вічність у розквіті творчих сил і таланту після того, як тодішня система запроторила його у психлікарню.
Народився Микола Степанович Муцько в Іваничах. Тут 1967 року і знайшов свій останній прихисток. Після закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету імені Т. Г. Шевченка Микола Муцько працював у редакції газети «Ленінським шляхом», що на Полтавщині. Згодом його запросили на роботу в рідний вуз. Ще будучи студентом, став членом літстудії імені Василя Чумака. Друкувався у «Волині», районних газетах та в республіканських виданнях. Був знайомий із Василем Симоненком, Дмитром Павличком. Але його вільнодумство не подобалося владі, тому вона так жорстоко розправилася із ним. Про все це йшлося на вечорі світлої пам’яті Миколи Муцька, що відбувся в літературній вітальні Іваничівської районної бібліотеки. Тут розгорнуто виставку до ювілею земляка, де, крім віршів, представлено світлини та особисті речі поета. Іваничівці прагнуть видати збірку його творів, які, як зізнався колись автор, «з газет розсипав і не зібрав їх у книгу», повідомляє журналіст В’ячеслав Стрий.
