РАТНІВЩИНУ ЩОРОКУ ЗАТОПЛЮЄ
Люди страждають від бездумного виділення земельних ділянок під забудову та від варварів, які руйнують дамби і шлюзи...
Люди страждають від бездумного виділення земельних ділянок під забудову та від варварів, які руйнують дамби і шлюзи.
Іван КАПІТУЛА
Природу катастрофічних повеней у верхів’ях Прип’яті, коли ріка розливалася на десятки кілометрів, затоплюючи все довкола, ще у 1892 році у доповідній записці російському імператору Олександру ІІІ описав генерал-лейтенант І. І. Жилінський. Ратне споконвічно було оточене болотами. Після широкомасштабної меліорації на Поліссі ситуація змінилася. Непрохідних боліт тепер, по суті, нема. Але проблем, особливо під час весняних повеней, вистачає.
Люди ще не забули повінь 1999 року, під час якої Ратнівський район потерпів чи не найбільше. В гідрологічному плані цей район є одним із найскладніших в області. За кількістю озер (тридцять два — авт.) він випереджає навіть Шацький з його унікальним Світязем. Поблизу Ратного у Прип’ять впадає бурхлива весною річка Вижівка. Тут проходить кілька крупних магістральних каналів.
І цьогорічна весна неабияк налякала ратнівчан. Адже зима видалась доволі сніжною. За даними спеціалістів Ратнівського міжрайонного управління осушувальних систем, запас продуктивної вологи на гектарі становив до восьмисот тонн води. Але нічні морози не дали можливості повені швидко розгулятися. Підйом води у річці Вижівці меліоратори почали фіксувати лише з 26 березня. У перші дні мляво «сплавляла» з боліт воду швидкоплинна Прип’ять. Проте невдовзі тільки за одну добу рівень води в ній піднявся відразу на півметра. А ще через декілька днів він досяг своєї найвищої точки — 115 сантиметрів. А на Вижівці вода піднялась майже на півтора метра.
Як і в попередні роки, у зоні підтоплення опинилися будинки в районі вулиці Заболоттівської. І не дивно. Адже збудовані вони в пониззі. А точніше — у... заплаві річки Прип’ять. Зведені ці будівлі після 1980 року з волі тодішнього керівництва місцевої влади, яке виділило на цьому болоті земельні ділянки під забудову. Відтоді будівлі щорічно й підтоплює.
Торік, коли біля мосту на об’їзній дорозі Прип’ять вийшла з берегів і вода великим потоком ринула в долину, заповнивши її і підтопивши будинки, місцеве керівництво спохопилося. Шлях воді з річки перегородили невеликою дамбою, яку висипали із землі. Ще одну дамбу, але вже з піску, висипали неподалік. І ці дамби нині відіграють помітну роль у стабілізації ситуації. Хоча води в цьому пониззі ще вистачає.
— А загляньте у наш погріб,— обурювалась під час нашої зустрічі Тетяна Глушко. — Там до метра води.
Розповіла жінка й про те, що живе в цьому болоті уже чотири роки. Щоб хоч трішки зарадити справі, до будинку завезли аж 35 КамАЗів землі. Нарікали люди і на чиновників, і на деяких ратнівчан. Дамбу, яку торік висипали з піску, щоб перегородити шлях воді, жителі селища руйнують: приїжджають то підводами, то машинами і потихеньку пісок розкрадають.
З іще кількома фактами людської недалекоглядності довелося зустрітися в селищі Заболоття. Тут весною кладовище постійно підтоплюється. Однак і нині там продовжують хоронити покійників. Ось і того дня, коли ми разом з начальником Ратнівського міжрайонного управління осушувальних систем Петром Бабичем приїхали в Заболоття, тут були похорони на старому кладовищі. А воно нині з усіх боків у полоні води. Коли підійшов до чоловіків, котрі копали яму, то жахнувся. Вони встигли викопати яму глибиною не більше сорока сантиметрів і припинили роботу, бо набиралася вода. Так і захоронили покійника. Тим часом насосна станція, яка знаходиться неподалік, натужно відкачує воду. Зрозуміло, й ту, яка топить кладовище. Чи не призведе це коли-небудь до біди? Відомо, що є рішення селищної ради про закриття цього кладовища. Але люди його просто-напросто ігнорують.
Петро Бабич переконаний, що в підтопленні кладовища, а також значної кількості будинків у Заболотті часто винні самі жителі. Щоб у цьому переконатись, запропонував проїхатись до шлюзу магістрального каналу № 1, який служить для розвантаження Заболоттівської насосної станції. За словами Петра Миколайовича, для розчищення русла каналу в останні два роки управління витратило 110 тисяч гривень. І в нинішньому році планують продовжити ці роботи. Крім того, у Заболотті цей же магістральний канал під залізничним мостом більш як на метр поглибили. Встановили там бетонного лотка, по якому скидають надлишок води. Але те, що побачили ми, прикро вразило. Якісь зловмисники вночі зі шлюзу вибили дерев’яні щити з дощок, за допомогою яких перекривають подачу води. Тому й підтоплює будинки та кладовище.
Заболоття в порівнянні з іншими населеними пунктами району знаходиться в найнесприятливіших умовах. Єдиний вихід із ситуації, що склалася, Петро Бабич бачить в копанні біля садиб невеличких ставочків. Це б, на його думку, дало можливість не лише збирати грунтові води, а й суттєво розширити площі під городи. А поки що навіть у центрі селища повінь деяким мешканцям завдає немало прикрощів. У Людмили Шевчук, до якої ми завітали, вода дійшла аж до порога будинку, оточивши його з усіх боків.
Спокійніше у Щедрогорі, хоча тут добре пам’ятають тривожну весну 1999-ого, коли люди боялися ночувати у хатах. Отож, більшість жителів вийшла рятувати дамбу. І перемогли стихію. Цьогоріч повенева ситуація тут не така загрозлива. Хоча вода у річці Прип’ять ще піднімалася у минулу суботу, як, зрештою, і у Вижівці в районі Почап. У деякі дні це підвищення становило майже тридцять сантиметрів. Меліоратори постійно стежать за рівнем води. У дамби, окрім води, є ще один ворог — бобри, яких розвелось чимало. У дамбах вони роблять нори, створюючи загрозу їх прориву. Але, за словами Петра Бабича, меліоратори ще з осені провели “ревізію” дамб, і “домівки бобрів запломбували”.
Варто також зазначити, що з повеневими водами у верхів’ї Прип’яті допомагає боротися Дніпро-Бузький канал, розташований на території Білорусі. Через спроектовану ще 160 років тому систему вода з Прип’яті надходить у цю судноплавну магістраль. Є домовленість з урядом Білорусі, що частину повеневих вод через неї буде переспрямовано в Західний Буг. Тим часом повенева хвиля поволі скочується по течії на Любешівщину і на територію Республіки Білорусь.
Іван КАПІТУЛА
Природу катастрофічних повеней у верхів’ях Прип’яті, коли ріка розливалася на десятки кілометрів, затоплюючи все довкола, ще у 1892 році у доповідній записці російському імператору Олександру ІІІ описав генерал-лейтенант І. І. Жилінський. Ратне споконвічно було оточене болотами. Після широкомасштабної меліорації на Поліссі ситуація змінилася. Непрохідних боліт тепер, по суті, нема. Але проблем, особливо під час весняних повеней, вистачає.
Люди ще не забули повінь 1999 року, під час якої Ратнівський район потерпів чи не найбільше. В гідрологічному плані цей район є одним із найскладніших в області. За кількістю озер (тридцять два — авт.) він випереджає навіть Шацький з його унікальним Світязем. Поблизу Ратного у Прип’ять впадає бурхлива весною річка Вижівка. Тут проходить кілька крупних магістральних каналів.
І цьогорічна весна неабияк налякала ратнівчан. Адже зима видалась доволі сніжною. За даними спеціалістів Ратнівського міжрайонного управління осушувальних систем, запас продуктивної вологи на гектарі становив до восьмисот тонн води. Але нічні морози не дали можливості повені швидко розгулятися. Підйом води у річці Вижівці меліоратори почали фіксувати лише з 26 березня. У перші дні мляво «сплавляла» з боліт воду швидкоплинна Прип’ять. Проте невдовзі тільки за одну добу рівень води в ній піднявся відразу на півметра. А ще через декілька днів він досяг своєї найвищої точки — 115 сантиметрів. А на Вижівці вода піднялась майже на півтора метра.
Як і в попередні роки, у зоні підтоплення опинилися будинки в районі вулиці Заболоттівської. І не дивно. Адже збудовані вони в пониззі. А точніше — у... заплаві річки Прип’ять. Зведені ці будівлі після 1980 року з волі тодішнього керівництва місцевої влади, яке виділило на цьому болоті земельні ділянки під забудову. Відтоді будівлі щорічно й підтоплює.
Торік, коли біля мосту на об’їзній дорозі Прип’ять вийшла з берегів і вода великим потоком ринула в долину, заповнивши її і підтопивши будинки, місцеве керівництво спохопилося. Шлях воді з річки перегородили невеликою дамбою, яку висипали із землі. Ще одну дамбу, але вже з піску, висипали неподалік. І ці дамби нині відіграють помітну роль у стабілізації ситуації. Хоча води в цьому пониззі ще вистачає.
— А загляньте у наш погріб,— обурювалась під час нашої зустрічі Тетяна Глушко. — Там до метра води.
Розповіла жінка й про те, що живе в цьому болоті уже чотири роки. Щоб хоч трішки зарадити справі, до будинку завезли аж 35 КамАЗів землі. Нарікали люди і на чиновників, і на деяких ратнівчан. Дамбу, яку торік висипали з піску, щоб перегородити шлях воді, жителі селища руйнують: приїжджають то підводами, то машинами і потихеньку пісок розкрадають.
З іще кількома фактами людської недалекоглядності довелося зустрітися в селищі Заболоття. Тут весною кладовище постійно підтоплюється. Однак і нині там продовжують хоронити покійників. Ось і того дня, коли ми разом з начальником Ратнівського міжрайонного управління осушувальних систем Петром Бабичем приїхали в Заболоття, тут були похорони на старому кладовищі. А воно нині з усіх боків у полоні води. Коли підійшов до чоловіків, котрі копали яму, то жахнувся. Вони встигли викопати яму глибиною не більше сорока сантиметрів і припинили роботу, бо набиралася вода. Так і захоронили покійника. Тим часом насосна станція, яка знаходиться неподалік, натужно відкачує воду. Зрозуміло, й ту, яка топить кладовище. Чи не призведе це коли-небудь до біди? Відомо, що є рішення селищної ради про закриття цього кладовища. Але люди його просто-напросто ігнорують.
Петро Бабич переконаний, що в підтопленні кладовища, а також значної кількості будинків у Заболотті часто винні самі жителі. Щоб у цьому переконатись, запропонував проїхатись до шлюзу магістрального каналу № 1, який служить для розвантаження Заболоттівської насосної станції. За словами Петра Миколайовича, для розчищення русла каналу в останні два роки управління витратило 110 тисяч гривень. І в нинішньому році планують продовжити ці роботи. Крім того, у Заболотті цей же магістральний канал під залізничним мостом більш як на метр поглибили. Встановили там бетонного лотка, по якому скидають надлишок води. Але те, що побачили ми, прикро вразило. Якісь зловмисники вночі зі шлюзу вибили дерев’яні щити з дощок, за допомогою яких перекривають подачу води. Тому й підтоплює будинки та кладовище.
Заболоття в порівнянні з іншими населеними пунктами району знаходиться в найнесприятливіших умовах. Єдиний вихід із ситуації, що склалася, Петро Бабич бачить в копанні біля садиб невеличких ставочків. Це б, на його думку, дало можливість не лише збирати грунтові води, а й суттєво розширити площі під городи. А поки що навіть у центрі селища повінь деяким мешканцям завдає немало прикрощів. У Людмили Шевчук, до якої ми завітали, вода дійшла аж до порога будинку, оточивши його з усіх боків.
Спокійніше у Щедрогорі, хоча тут добре пам’ятають тривожну весну 1999-ого, коли люди боялися ночувати у хатах. Отож, більшість жителів вийшла рятувати дамбу. І перемогли стихію. Цьогоріч повенева ситуація тут не така загрозлива. Хоча вода у річці Прип’ять ще піднімалася у минулу суботу, як, зрештою, і у Вижівці в районі Почап. У деякі дні це підвищення становило майже тридцять сантиметрів. Меліоратори постійно стежать за рівнем води. У дамби, окрім води, є ще один ворог — бобри, яких розвелось чимало. У дамбах вони роблять нори, створюючи загрозу їх прориву. Але, за словами Петра Бабича, меліоратори ще з осені провели “ревізію” дамб, і “домівки бобрів запломбували”.
Варто також зазначити, що з повеневими водами у верхів’ї Прип’яті допомагає боротися Дніпро-Бузький канал, розташований на території Білорусі. Через спроектовану ще 160 років тому систему вода з Прип’яті надходить у цю судноплавну магістраль. Є домовленість з урядом Білорусі, що частину повеневих вод через неї буде переспрямовано в Західний Буг. Тим часом повенева хвиля поволі скочується по течії на Любешівщину і на територію Республіки Білорусь.