ПЕНСІОНЕРИ ЗВИНУВАЧУЮТЬ ПЕРЕВІЗНИКІВ

Але чи завжди і в усьому вони винні?.

Законодавці, надавши право усім ветеранам війни безкоштовно користуватись автомобільним пасажирським транспортом, забули виділити компенсацію підприємцям

Олександр НАГОРНИЙ

Ось один з таких типових листів, які редакція нерідко отримувала останнім часом: “Допоможіть з’ясувати одне наболіле питання. Є закон, у якому записано, що ветерани праці та учасники війни можуть безкоштовно їздити приміськими автобусами. Напишіть у газеті, чи справді це так, чи, може, цей закон липовий і нас знову обдурено. Коли ми, жителі села Хорлупи Ківерцівського району, сідаємо в автобус, що проходить за маршрутом Луцьк—Олика через Покащів, то на наші посвідчення водії не звертають ніякої уваги: вимагають гроші за квиток, сердяться і кричать. Невже ми, люди похилого віку, які пропрацювали на державу по 40—45 років, заслуговуємо на те, щоб нас обдурювали, глумились над нами, зневажали. Я пишу від імені ветеранів праці та прирівнених до учасників війни. С. П. Збагерська”.

Ми вже не один раз роз’яснювали, що в приміському пасажирському транспорті право на пільговий проїзд в останні роки мали учасники війни та прирівнені до них особи, а також учасники бойових дій, інваліди та чимало інших категорій громадян. Приміським маршрутом вважається такий, що не перевищує 50 кілометрів.
З’ясувалося, що згаданий автобус їде з Луцька аж до села Личани і протяжність цього маршруту становить... 51 кілометр. Отже, вважається, що це вже міжміський рейс і в цьому випадку діють зовсім інші норми перевезення пільгових категорій пасажирів. Хоча, чесно кажучи, ми трохи засумнівалися, чи не набавлено кілометр спеціально, аби позбутися учасників війни.
Директор державного підприємства “Волиньавтотранссервіс” (правонаступник обласного управління автомобільного транспорту) Валерій Кащенюк підтвердив, що саме таку відстань зафіксовано в присутності транспортного інспектора, підприємця та інших зацікавлених осіб. До речі, скарги надходили і на підприємство. Тому провели новий конкурс і за цим маршрутом їздить дисциплінований підприємець Георгій Воробей.
Можна розмірковувати, що все залежить від совісті водія — залишати на дорозі дідуся чи брати в салон, якщо не вистачило йому якоїсь гривні, щоб дістатись в обласну лікарню. Але чому підприємці, як пише жінка, “сердяться і кричать”? Невже в них немає милосердя до своїх батьків чи дідів, до покоління, яке винесло на своїх плечах воєнні і повоєнні біди? Так, серед водіїв завжди траплялися і здирники, і грубіяни, і безсердечні. Але поставимо себе на місце добросовісного, як кажуть, приватного перевізника. Саме невнормованість стосунків підприємця з пасажирами на законодавчому рівні і призводить до конфліктів і невдоволення обох сторін. Адже за надані пільги хтось повинен підприємцям надавати компенсацію.
Голова обласної спілки автомобільних перевізників Ігор Семеніхін на наше прохання прокоментувати нинішню ситуацію сказав:
— Не один рік ставиться питання, щоб всі пасажири платили за проїзд, а певній категорії населення держава надавала адресну допомогу. Ті автопідприємства, які отримували ще з радянських часів дотації, й досі мають відшкодування за провіз пільговиків, а інші, які згодом прийшли на ринок праці, в переважній більшості позбавлені субвенцій. Навіть фірми, які здійснюють дальні міжобласні перевезення і водії згідно із законом беруть декілька ветеранів війни в салон, нічого не отримують.
І це при тому, що, як повідомив директор підприємства “Волиньавтотранссервіс” Валерій Кащенюк, вісім юридичних осіб — відкриті акціонерні товариства — перевозять лише десь більше 60 відсотків пасажирів пільгових категорій в області. Тільки чотири села не охоплені транспортним сполученням. 729 маршрутів в області! А наші сільські дороги ще гірші від тих, що на околицях в Луцьку, і перевізники нерідко на них, як вони кажуть, “гроблять” машини. Як тут не нервувати? А в договорі в обов’язковому порядку фіксується зобов’язання перевозити громадян, що мають ті чи інші пільги. “Волиньавтотранссервіс” якраз і здійснює контроль за виконанням договірних зобов’язань і, як каже директор, є “буфером” між замовником і перевізниками. Тож і претензій надходить немало.
Здавалось би, слід вирішити якимось чином проблему компенсації за втрати перевізникам — фізичним особам. Але складається враження, що народні депутати, які не їздять в автобусах, тролейбусах чи маршрутних таксі, не усвідомлюють, що робиться в країні. Їхнє популістське гасло — прокукурікав, а там хоч і не розвидняйся — з особливим завзяттям втілюється в папери (саме так!) у кінці каденції. І ось 13 січня 2005 року Леонід Кучма підписав Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” із змінами, які запропонувала Верховна Рада. Цей закон України, як зазначено в ньому, набирає чинності з 1 січня 2006 року. Мабуть, планувалось, що завдяки цій декларації саме підтримка найбільш знедоленої частини населення і принесе перемогу на березневих виборах цього року тим самим народним обранцям, котрі так подбали про ветеранів.
Нам довелося розмовляти з деякими чиновниками, які вважають, що широке оприлюднення в газеті цього закону України принесе шкоду суспільству, внесе безлад в транспортні перевезення. Хоча хай би думали про це ті, що їздять в “Мерседесах”. Що ж це за секрети?
Ось перед нами лист директора державного департаменту автомобільного транспорту (“Укравтотранс”) пана Доброхода від 1 квітня 2006 року, що надісланий облдержадміністраціям і ДП “Автотранссервіс”, в якому зазначається, що фактично в результаті внесених змін усім категоріям пільговиків можна безоплатно їздити в Україні міжміським автомобільним транспортом без обмеження кількості поїздок (!), користуватися автобусами приміських і міжміських маршрутів незалежно від відстані та місця проживання. Додайте до цього, що й “дітям війни” надається в цьому році безкоштовний проїзд в місті та на приміських маршрутах у межах області. Народні депутати України, певне, менше всього думали над змістом нового закону, бо не виключено з нього ряд попередніх норм, тож невідомо, які пункти виконувати — старі чи нові.
З тривогою думаєш, а чи хоч тепер в народні депутати партії та блоки записали юристів, які б не допускали таких ляпів. Хоча це не саме страшне. Ніхто й не думав виконувати іншу норму цього закону, згідно з якою безплатний проїзд ветеранів війни повинен здійснюватися за рахунок коштів Держбюджету України. Пільги надали, а механізм компенсації перевізникам не запропонували.
Начальник головного управління праці та соціального захисту Володимир Кец на наше прохання повідомив, що з врахуванням “дітей війни” до пільгових категорій в області зараховано понад 300 тисяч осіб. Так скоро всі будуть їздити безплатно. Уявляєте, які кошти належить витратити? А по Україні? Торік було відшкодовано, так би мовити, “державним” перевізникам 5 млн. 720 тисяч гривень. У цьому році субвенція становить трохи більше шести мільйонів. На прохання райдержадміністрацій ці кошти вирішено розподілити серед підприємців відповідно до кількості пільговиків. Як вони будуть видаватися — це теж питання.
Валерій Кащенюк вважає, що за приблизними підрахунками коштів на відшкодування безплатних поїздок ветеранам з врахуванням змін до закону України належить виділити в шість разів більше, ніж передбачено. Якщо все-таки вирішиться питання на законодавчому рівні про прирівнення всіх суб’єктів перевізницької діяльності — фізичних і юридичних осіб, то як вести облік пасажирів? Адже відомо, що значна їх частина сідає в маршрутні таксі по дорозі. Як і Ігор Семеніхін, так і Валерій Кащенюк переконаний — тільки адресна допомога посприяє наведенню ладу в автомобільних пасажирських перевезеннях.
Тим часом, 23 лютого 2006 року Президент Віктор Ющенко підписав Закон України із прийнятими Верховною Радою змінами “Про автомобільний транспорт”, в якому вказано, що “безпідставна відмова від пільгового перевезення пасажирів карається штрафом у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”. Як не порадіти за ветеранів війни, які таким чином мають гарантії безплатного проїзду? Але для того, щоб не було невдоволення і конфліктів, необхідно виконувати статтю 37 цього закону, де записано, що “види та обсяг пільгових перевезень установлюється замовленням, в якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам...”. Ось так, знайомлячись з цими законами, ще раз переконуєшся, що в нашому парламенті права рука не відає, що робить ліва.
Хто проти того, щоб наші ветерани, які винесли на своїх плечах лихоліття війни, як пише жителька села Хорлупи, по 40—45 років створювали тяжкою працею блага (до речі, розграбовані нуворишами), зрештою, не вишукували гроші з благенької пенсії на проїзд і були бажаними пасажирами? Але для цього потрібно закласти великі кошти в Держбюджет, розробити і впровадити в життя механізм компенсації.
Наостанок ще маленький приклад. У Луцьку згідно з договором перевізники повинні брати в салон певне число пільговиків. Але всі бачать, як маршрутки тікають від людей з паличками. Силовими методами і закликом до людяності навряд чи можна досягнути порядку і спокою в пасажирському транспорті.