Уже кілька місяців минає відтоді, як Російська Федерація заборонила Україні експортувати на російський ринок м’ясо-молочну продукцію. Як це позначилось на роботі наших молокопереробних підприємств? Чи відчули цю обставину селяни, скільки їм сьогодні платять за молоко?
Уже кілька місяців минає відтоді, як Російська Федерація заборонила Україні експортувати на російський ринок м’ясо-молочну продукцію. Як це позначилось на роботі наших молокопереробних підприємств? Чи відчули цю обставину селяни, скільки їм сьогодні платять за молоко?
Олена ДУДКЕВИЧ
ПРОДОВОЛЬЧА ВІЙНА ТРИВАЄ Пригадується останній візит міністра аграрної політики Олександра Баранівського на Волинь у лютому нинішнього року. Виступаючи перед численною аудиторією аграріїв, міністр розповідав про тривалі переговори, які міністерство проводить з російською стороною щодо врегулювання питання заборони українського експорту м’ясо-молочної продукції на ринок Росії. Вже тоді Олександр Баранівський запевняв, що досягнуто певних домовленостей. Але чи то забракло нашим політикам дипломатичного хисту, чи, може, на перешкоді стали парламентські вибори, та вирішення питання затягнулося ще на місяці. Щоправда, Росія, яка звинуватила Україну у поставці недоброякісної продукції, робила спроби перевіряти українські підприємства. Після експертної оцінки сім молокопереробних українських заводів навіть отримали дозвіл на експорт своєї продукції на російський ринок. Хоч, подейкують, що ця продукція подолала шлях лише до села Михайлово Харківської області та там і застряла, бо росіяни, зробивши контрольну перевірку, сказали: мовляв, хлопці, це той самий сир, що і раніше, везіть туди, звідки привезли. Днями у Луцьку перебував радник Президента України з питань аграрної політики Леонід Козаченко. Із розмови з ним стало відомо, що він вів переговори з послом Російської Федерації в Україні Віктором Чорномирдіним. Останній запевнив, що розмовляв із президентом Володимиром путіним і той дав згоду на скасування ембарго. Але не встигли ще держави підписати відповідні папери, як міністр агропромислового розвитку Олександр Баранівський, якому, вочевидь, увірвався терпець, оголосив продовольчу війну Росії. З такої гучної заяви Росія щиро подивувалась, адже експортує в Україну в десять разів менше продукції, ніж наші виробники в Росію. Такий перебіг подій знову пригальмував скасування російської заборони. Молокопереробні підприємства Волині, які експортували до Росії сімдесят відсотків продукції і, затамувавши подих, з нетерпінням чекали розв’язки, розчаровано махнули рукою.
КОЛИ ВИРОБНИЦТВО ВИПЕРЕДЖАЄ ПОПИТ Станом на десяте квітня закупівельна ціна на молоко від населення в області становила від 60 до 90 копійок за літр, для сільгосппідприємств ціни коливались від 65 копійок до 1 гривні 25 копійок. Порівняно із січнем ціни знизились на 35-40 відсотків. Ситуація складається така, при якій селянин задумується: а чи вигідно йому мати в своєму господарстві корову? Однак реалізаційні ціни на молокопродукцію у торговельних закладах не знизились. Феномен, який не піддається ні поясненню, ні логіці. Так сільгоспвиробник завжди буде крайнім. Більше того, за інформацією відділення Антимонопольного комітету у Волинській області, на прилавках почав змінюватись асортимент молочної продукції. До прикладу, виробництво десертів зменшилось у десять разів, йогуртів – у два з половиною рази. Натомість зросло виробництво сухого молока, масла. За словами першого заступника виконавчого директора молочного бізнесу аграрного департаменту групи компаній “Континіум-Укр-Ресурс” Миколи Момчева, через заборону експорту продукції підприємства несуть колосальні збитки. Незважаючи на те, що вдалося знайти нові ринки збуту в Азербайджані, Казахстані, Ізраїлі, Болгарії, Пакистані, Єгипті, дотепер не вдалося відновити баланс між виробництвом і реалізацією. - У нас на складі ще з грудня лежить 1400 тонн твердих сирів, понад 500 тонн сухого молока, 200 тонн масла, - сказав Микола Момчев, - і сьогодні вже постає питання не ціни, а чи взагалі ми зможемо надалі купувати молоко у населення для переробки. Така ж картина склалася і на Рожищенському молокопереробному підприємстві. Це підтвердив новий керівник заводу Володимир Літвінчук: - Ми поки що не зменшили, а збільшили на 900 тонн заготівлю молока від населення, але довелося дещо відкоригувати напрямки виробництва. Це не могло не позначитись на закупівельних цінах. Бо якщо сьогодні виробляти казеїн, то молоко нам доведеться взагалі по 50 копійок купувати. На підприємстві теж є чимало залишків продукції, а отже - менше обігових коштів. Тому Володимир Літвінчук апелює до влади і просить розглянути можливість закупівлі залишків держрезервом. У гіршому випадку заводи не матимуть чим платити селянам і відмовлятимуться від заготівлі молока, у першу чергу, неякісного.
ЩЕ РАЗ ПРО ЯКІСТЬ МОЛОЧНОЇ СИРОВИНИ Проблема з ринками збуту дещо відтіснила на другий план питання якості молочної сировини, хоча, якщо подивитися в корінь проблеми, то саме з якості вона й виросла. Молокопереробники знову і знову наголошують на тому, що більшість молокосировини – негатункова. Ставити питання якості перед селянами – марно тратити час, бо при такій конкуренції (до прикладу, у Горохівському районі працюють заготівельні пункти аж семи молокопереробних підприємств) господар за п’ять копійок переходить від заготівельника до заготівельника. Окреме питання – стан заготівельних пунктів. За словами начальника інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Світлани Соколовської, лише 10-11 відсотків таких пунктів наближені до вимог, які ставлять відповідні служби до заготівлі молочної сировини. Це засвідчили неодноразові перевірки. Наголошує на цьому і голова волинського відділення Антимонопольного комітету Анатолій Володін і додає: - Не все у нас роблять і молокопереробні підприємства, щоб те молоко, яке продають селяни, якісним доставити на завод. Наприклад, здане молоко не повинне перебувати на заготівельному пункті більше двох годин. На практиці виходить інакше. Бракує в області холодильних установок. Зі свого боку переробники пояснюють, що холодильники – річ дороговартісна. Вони не проти їх встановити, але здавачі вже наступного дня можуть піти до іншого заготівельника, тоді буде нічим покрити затрати. Чимало списів вже поламали і виробники, і переробники навколо питання, яким чином розраховуватись із селянами за молоко: по жиру і білку, як це законодавчо задекларовано і прийнято в європейських країнах, чи тільки по жиру, як платили донедавна. Здавалося б, і питань не повинно виникати. Оскільки прямуємо у світову організацію торгівлі, то мусимо прислухатись до вимог європейської спільноти. Однак на практиці виходить, що селяни невдоволені таким розрахунком. Бо базові показники молока повинні становити по жиру - 3,6 відсотка, по білку – 3, тоді й ціна буде прийнятною. А вміст білка у селянському молоці не дотягує до базового показника, тому й платять за нього менше. А ще обурення у селян викликає те, що визначити точні показники не завжди є можливість. Апарати “Екомілк”, які найчастіше для цього використовують переробники, роблять серйозну похибку, та й недостатньо їх. Тому й скаржаться люди і вимагають, щоб платили їм виключно по жиру. Але і Микола Момчев, і Володимир Літвінчук стоять твердо на позиції: назад вороття немає. А селянам радять все-таки дбати про якість молочної сировини, краще годувати свою худобу, щоб рівень білка був вищим, щоб не було у ньому інгібіторів, тобто миючих речовин, антибіотиків і щоб не розбавляли молоко водою. Ось тоді й будуть обидві сторони задоволені. Звісно, важко переконати селянина дбати про якість молока, коли він знає, що воно все одно йде у спільну бочку, а аналіз молока роблять не виключно від його корови, а цілої партії. А ще селяни, здаючи молоко, не знають, скільки за нього отримають. Проблема вся в тому, що стосунки між здавачами і молокопереробними підприємствами ніяким чином не підкріплені юридично. Про договори, які б хоч якось фіксували ціну і захищали селянина, мова точиться роками. І якщо фізично неможливо укласти їх з кожним здавачем, як це стверджують молокопереробники, то варто, нарешті, укладати договори з сільськими радами чи іншими представниками сільської громади. Тоді селяни не потраплять у таку халепу, як здавачі, які працювали з торговим домом “Любарт”. Підприємство, збанкрутувавши, півроку не може розрахуватись з людьми за молоко. І до суду його не можна подати, бо працювали з ним селяни, як кажуть, під чесне слово. Щоправда, за словами Світлани Соколовської, станом на 10 квітня із двомільйонної заборгованості залишилось 60 тисяч гривень боргу. Зрозуміло, що молочну проблему ще мусуватимуть не один день і, на жаль, здавачі і переробники молока при цьому залишатимуться по різні сторони барикад.
