Головні творці фільму (зліва направо): Михайло Харків, Євгенія Харків, Олександр Пілюк, Олег Криштоф.
Фільм про війну, створений редакцією «Волині», побачили у «Лісовій пісні» (Відео)
Війна на Сході України, яка триває вже шість років, болить українців по-різному. Нею щохвилинно живуть матері, дружини, діти, рідні воїнів, які сьогодні відвойовують Україні мир
Ці бойові побратими постійно перед очима захисників, які вже повернулися з воєнного пекла на Донбасі. Чотирнадцять місяців серед вибухів куль і снарядів, закривавлені соняшники, стогін поранених оселилися довіку і в серці жителя села Скриголова Михайла Харківа.
Від першої до останньої хвилини перегляду в залі була така глибока тиша, що можна було чути людські подихи.
«Щоб рідна держава позбулася російського агресора на своїй землі, кожен українець повинен жити болем і стражданнями, завданими нею», - вважає Євгенія Харків, дружина Михайла Васильовича. Два роки тому вона ініціювала зйомки фільму з красномовною назвою «Я вірю, що закінчиться війна» . Ідею горохівчанки натхненно реалізували журналісти «Газети Волинь». Стрічку побачили столичні й обласні чиновники, лучани, жителі багатьох населених пунктів Горохівщини, її популяризували й позитивно коментували користувачі соціальних мереж, а нещодавно Євгенія і Михайло Харківи, відпочиваючи серед озер мальовничого Полісся, ініціювали перегляд фільму в санаторії «Лісова пісня».
В організаційних моментах охоче допомогла завідувачка відділу культури санаторію Ольга Гайова. В чималому залі був аншлаг, бо заради кіно, про яке знає вся Україна, відпочивальники з багатьох регіонів відмовилися від відпочинку на березі і в воді. Нагоди ще раз побачити стрічку не обминули й жителі Горохівщини. До земляків привітно усміхалися Петро Цикман, Богдан Шкорупський, Ігор Тимчук, які одними з перших відвоювали територіальну цілісність України.
Від першої до останньої хвилини перегляду в залі була така глибока тиша, що можна було чути людські подихи. Емоції глядачів переповідали блискітки сліз на очах, а коли спалахнуло світло, чи не всі підходили до Євгенії Іванівни і Михайла Васильовича, щоб подякувати їм за правдивість побаченого на екрані, щоб сфотографуватися і стати друзями.
Ось окремі відгуки від глядачів фільму.
Тетяна Горюк із Чернівців, дружина воїна АТО і ООС: «Словами важко переповісти пережиті страждання. Для мене ця стрічка, як болюча рана. Коли чоловік захищав Україну, я була в цілковитому розпачі, ще й із немовлям на руках. Сюжет переніс у минуле, коли коханий був під загрозою смерті. Тепер радію і дякую Богові, що він повернувся живим. Молюся, щоб Господь подарував цю радість усім сім’ям і родинам, які чекають своїх найрідніших із війни на Донбасі».
До подружжя Харківих підійшла й молода сім’я з Вінниці. Жінка відрекомендувалася Ольгою Михайлівною. В АТО вона служить разом із чоловіком, тому про наболіле спілкувалися довго.
Лариса Жилко з с.Залісне на Любешівщині: «Я вірю, що війна закінчиться попри коронавірус, вибори й некомпетентність, якою час від часу «відрекомендовуються» ті, хто сьогодні при владі».
Віталій Ткачук, колишній Бужанівський сільський голова: «Фільм «Я вірю, що закінчиться війна», вартий уваги дорослих і дітей. Він спонукає задуматися над сенсом життя, зрозуміти ціну миру. Особливо болить те, що коли українці-патріоти їдуть на війну захищати свою державу, гідність рідної України, інші в поїздах прямують у Москву на заробітки. Вірю, що Україна переможе в цій війні».
Ігор Тимчук, учасник АТО і ООС із Ржищева: «Дивився на те, що пережив, й на очі наверталися сльози, бо фільм торкається до душі своєю правдою. Але плакати не годиться, бо поруч мене – моя дружина Наталія і донечка Аня. Хочеться вигукнути так голосно, щоб почули усі: «Досить крові, сліз і горя, пора зупинити війну».
