Ідея, з якою ось уже кілька років «носиться» голова громадської організації волинських ромів (циганів) «Терне Рома» Сергій Григориченко, викликає неоднозначне ставлення з боку представників влади, громадськості, рядових волинян. Справді, а навіщо дітей циган (ромів) навчати окремо? Кому це потрібно чи... вигідно?..
Ідея, з якою ось уже кілька років «носиться» голова громадської організації волинських ромів (циганів) «Терне Рома» Сергій Григориченко, викликає неоднозначне ставлення з боку представників влади, громадськості, рядових волинян. Справді, а навіщо дітей циган (ромів) навчати окремо? Кому це потрібно чи... вигідно?
Володимир ЛИС
-Сергію Миколайовичу, чому ви так наполегливо проштовхуєте і перед владою, і перед своїми, як то кажуть, одноплемінниками, і перед рештою волинської громадськості створення окремо школи-інтернату для всіх циганських чи, по-вашому, ромських дітей. Відразу постає питання, яке я чув і в обласному «білому домі», і на вулиці: чому вони мають навчатися окремо? — Найголовніша проблема, на мій погляд, тут — чому ромські діти погано ходять в українські школи? Я це по собі знаю, на собі відчув. Особливо в інтернаті, де були й українські, й ромські діти. Не буду казати про те, чого зазнавали тоді діти-роми. Скажу інше: трагедію, коли по закінченню такого інтернату його випускник не стає й українцем, й не може повернутися в «ромську колію». Тому я й хочу створити такий особливий інтернат: циганський, як мені кажуть. — І як ви його собі уявляєте? — Це має бути такий навчальний комплекс. Там буде школа, в якій здобуватимуть загальну освіту і плюс додатково — професійні навики. Моя дружина, Тетяна Михайлівна, розробила концепцію, де навчання буде поділено на три етапи. Кожну групу вестиме соціальний педагог, буде вихователь і соціальний працівник. Вони й будуть визначати, що кому подобається і ким хто хоче стати. Нам кажуть — а раптом всі захочуть стати Софіями Ротару, бо ж роми люблять співати. Але ми будемо спрямовувати на реальні професії, враховуючи особливості характеру і поведінки ромів. Якщо дитина «тягнутиме далі» — укладатимемо договори з вищими навчальними закладами. Ми вже маємо домовленості про співпрацю із нашим університетом, із десятим профтехучилищем. — Чи захочуть діти-роми самі йти у цей інтернат? — Ми вже об’їздили Ківерцівський район, Луцьк, село Скобелка Горохівського району. Вже маємо згоду 150 дітей. Це, окрім тих, що навчаються по різних інтернатах. А в нашому ми плануємо вивчати ромську мову, рідну мову цих дітей. Правда, є й такі, яким по 13—14 років, а їх, по суті, треба тільки починати вчити. Для таких у нас буде спеціальна програма. — Але ж не секрет, що розповсюджена думка, що діти ромів самі не хочуть вчитися, що бродяжництво у них в крові. Що батьки самі зацікавлені, щоб їх діти були жебраками. На підтвердження цього досить пройтися луцькими вулицями... Наскільки цю проблему можна вирішити? — Ця проблема є, і ми хочемо її, може не відразу, але вирішити. На Волині, на жаль, 79 відсотків ромів абсолютно неграмотні, не вміють ні читати, ні писати. Такий стан породжує і злочини, і спосіб життя. Та ось хоча б в мого брата 15 дітей і жодне не знає грамоти. А коли я почав казати, що можливе навчання ромською мовою — задумався. Я знаю педагогів та й журналістів, котрі проповідують гарні ідеї, а своїм дітям забороняють спілкуватися з ромськими дітьми. Ми хочемо ще й розбити упереджене ставлення до ромів. — На якій стадії вирішення цього питання? — Два роки вже б’ємося над цією проблемою. Наша концепція лежить і в Міністерстві освіти і науки, і в облдержадміністрації про неї знають. Головне питання — приміщення. Ми хотіли отримати будівлі колишньої військової частини, що в селі Гаразджа Луцького району. Але поставало безліч питань і обмовок. Нині нам кажуть, що це вже власність не Міністерства оборони, а Луцького району і треба вести з ними переговори. Ми, зрештою, не просимо коштів на цей інтернат, ми тільки просимо приміщення. — Тобто, ви розраховуєте тільки на власні сили? — Не зовсім. Обіцяли нам підтримку Володимир Георгійович Карпук, заступник голови облдержадміністрації, управління внутрішньої політики облдержадміністрації. А ще з представників регіональних організацій — з церкви євангельських християн-баптистів, а ще з церкви Христа святих останніх днів, як у нас кажуть, — мормонів. Вони обіцяли допомогти з купівлею тварин — свиней, коней, корів — для майбутнього господарства інтернату. — Але ж одне з тих звинувачень, які вам закидають, що ви, мовляв, допомагатимете впроваджувати ідеологію чужих нам церков, релігій? — Повірте, більшість ромів — православні християни. І діти, котрі навчатимуться, — теж. Але що поганого в тому, що нам хочуть допомогти, що займаються благодійництвом, дають кошти чи гуманітарну допомогу з протестантських конфесій? Аби йшло на добру справу. — Сергію Миколайовичу, але є й серйозніші звинувачення й заперечення на вашу адресу. Від солідних представників влади довелося чути, що школа-інтернат для вас — це тільки прикриття. Що ви хочете використати це приміщення для своїх бізнесових справ, що це буде якийсь «перевалочний пункт» для певних релігійних організацій, для «гуманітарки» і т.д. Що ви на це скажете? — Та я вам можу назвати прізвище одного з обласних керівників, який у 2004 році, не прочитавши моїх паперів, проектів, а тільки поглянувши на них, назвав мене «поганим бізнесменом». Він тільки прочитав сторінку, де я писав, що хочу пустити в Луцьку карети, кабріолети, фонтани для обслуговування свят, прогулянок і замахав руками — це не потрібно, це вигадки. А я справді хочу повідкривати там же, в Гаразджі, підприємства, де створити нові робочі місця, дати роботу в першу чергу циганам, яких не приймають в інші місця. — І які підприємства плануєте створити? — Швейний цех, в якому б працювали цигани-інваліди, та й не тільки цигани. У Маневичах — цех по виготовленню возів. У Цумані при місцевій колонії хочу відкрити цех на шістдесят машинок по пошиттю м’яких іграшок. Будуть ще працювати підприємства при інтернаті, де вчитимуться професії учні старших класів. Чим це погано? Ми заробимо гроші на утримання інтернату. Якби йшлося про мою користь, я б не вкладав свої кошти, не ризикував. Не знаю, як хто поставиться до моїх слів, але я вважаю себе альтруїстом. Я рано втратив батьків, сам виріс в інтернаті, бродяжничав, за дрібну крадіжку підлітком ще з двома товаришами отримав три роки. Тільки після спецшколи закінчив технікум прикладного мистецтва, куди вступив завдяки вчительці Лілії Михайлівні, яка побачила в мені здібності. І я хотів би, щоб десятки, сотні ромських родин росли в ліпших умовах, ніж довелося мені. Скажу більше — мрію відкрити ресторан з «живою музикою», гроші з прибутків якого відраховував би на інтернат. — Ще кажуть: чому він наполягає на будинках в Гаразджі, а не хоче якогось іншого, меншого? — Так, мені казали — навіщо ти просиш тих 50 гектарів, це забагато для інтернату. Але ж йдеться про підсобне господарство, про забезпечення інтернату своїми продуктами. Я планую створити «ділянки агрономії», ділянки, де пастимуться тварини, ті ж коні, яких уже почали забувати ромські діти, інтернатівську птахоферму. Ось у Києві проходили відкриті громадські слухання «Актуальні питання реалізації програми соціально-духовного відродження ромів України» за участю українських урядовців, народних депутатів, представників Ради Європи і громадських організацій ромів України. Якщо європейці з Ради Європи були в захваті від соціальних проектів волинських ромів, то чому їх не можуть сприйняти і підтримати в нас, на Волині?
ПОГЛЯД ЗІ СТОРОНИ
1. Яка ваша думка про стиль життя волинян циганської (ромської) національності? 2. Як ви ставитеся до ідеї організації в області окремої школи-інтернату для дітей циган (ромів)?
Ігор ЛЕВАСЮК, студент , м.Луцьк: — Часом кажуть — цигани такі-сякі, крадуть, обдурюють. А, на мій погляд, вони більш вільні люди, ніж ми, ніж той якийсь олігарх чи рекетир, який трясеться з грошима аби взавтра не підстрелили. А вони живуть, як хочуть. Ще я б не проти мати любов з циганкою. Кажуть, вони дуже темпераментні і ревниві. А я таких жінок люблю. — Чом би не спробувати інтернат? Тільки щоб був контроль, вчителів підібрати, звичайно, не з циганів. Бо ті навчать хіба гадати. Ну ще гіпнозу.
Володимир ХОМСЬКИЙ, пенсіонер, м.Луцьк: — Перш за все скажу, що цигани чи роми — вони розумні. Не тому, що часом обдурюють, а тому, що збереглися як народ, не далися асимілюватись. Скільки народів зникло, а вони, хоч по різних територіях живуть, — ні. Звичаї, мову зберегли і рід не пропав, і є такий своєрідний народ. — Хто хоче організувати циганську школу, то, по-перше, він має на це право, по-друге, це розумно, бо ж навчаться діти чомусь і чужому, і своєму.
Анатолій МАРЧУК, охоронець фірми «Феміда»: — Цигани, я вважаю, — це люди, які живуть хаотично, одним днем, не замислюючись, що буде далі. Українці думають, що буде завтра, садять, скажімо, картоплю і думають, як то вона виросте. А цигани — як бур’ян з дороги. А бур’ян, коли росте, тільки заглушує буряки чи картоплю. Треба їх привчати жити по-людськи, як ми. — Діти — цвіт нації. Батьків-циганів не перевчиш, вони звикли так жити, а якщо дитину можна перевчити, то хай буде. Якщо зі ста циганських дітей хоча б тридцять чомусь навчаться — я за такий інтернат.
Майя ХМЕЛЮК, доцент ВДУ імені Лесі Українки: — Дуже колоритний, екзотичний народ. Може, й не вистачає нашому світу, Європі цієї екзотики? Особливо в епоху глобалізації. — Головне, яку мету переслідує створення такої школи. Якщо автор ідеї має благородну, гуманістичну мету — то нехай держава сприяє. Ще якби їх навчати хореографії, музики, те, до чого роми схильні, то вони б не відстали і від гімназії № 14.
Галина ЛЕВИЦЬКА, пенсіонерка, м. Нововолинськ: — Відверто кажучи, цигани своєю поведінкою не заслуговують поваги. Звідси й переважно негативна оцінка як їхнього способу життя, так і їх самих. Хоча в літературі, фільмах представники цієї національності показані з позитивної сторони, тим не менше, ми зустрічаємось з іншим. Цигани не докладають жодних зусиль, аби змінити про себе думку. — Вважаю, що вихованням дітей в першу чергу повинні займатися батьки і сім’ї. Це — для усіх, в тому числі й циган. Я категорично проти, щоб для них створювали інтернати. Такі заклади з повним державним забезпеченням повинні бути для дітей-інвалідів, дітей-сиріт або для тих, чиї батьки через важку недугу не спроможні самостійно ростити і виховувати тих, кого народили.
Олена Б., жителька Скобелки Горохівського району: — В нашому селі є цигани. Але ті, яких трохи знаю, вже не кочують. Живуть, сказати б, цивілізовано. Один, Петро Нестерович, працював у радгоспі на фермі і має земельний пай. Його зять у нашому ж селі робить трактористом, другий зять – на фермі. А про спосіб життя циган, які переїжджають з місця на місце, ходять по хатах і просять, то навіть не знаю, що казати. Мабуть, то в крові вже таке. Як віками так жили і такого способу дотримувались, то не просто, мабуть, переінакшитись. Але в наш час – це вже якось не пасує. — Діти наших ромів вчаться разом з іншими в сільській школі. Вони такі, як і всі. І я сказала б, коли циганські сім’ї живуть осіло, мають хати чи квартири і забезпечують собі нормальні умови, проблем з навчанням їхніх дітей у школах нема. Інакше, коли йдеться про тих, що переїжджають з місця на місце... Мені здається, до питання зі школою-інтернатом треба підходити з позицій суспільної користі. Коли циганські діти отримуватимуть належну освіту, їм змінити спосіб життя буде легше. Але чому для їхнього навчання має бути якась окрема школа-інтернат? Коли для того, щоб допомогти циганам зберегти їхні національні риси, їхню мову й культуру, то це зрозуміло. А якщо з інших якихось міркувань, то не думаю, що то є правильно.
