ІЗ ЧИТАЦЬКИХ КОНВЕРТІВ: лелеченьки, крилаті самосели...
«... Порожні хати, зарослі бур’янами, зграї здичавілих котів та собак, гіркий присмак полину... Саме так зустріло село Термаховка Іванківського району Київської області 193 молодих сильних чоловіків, які 9 травня 1988 року прибули із Волині, щоб вступити в бій зі страшною чорною бідою. Був серед них і Василь Михайлович Яцик із Великої Глуші, що в Любешівському районі...
«... Порожні хати, зарослі бур’янами, зграї здичавілих котів та собак, гіркий присмак полину... Саме так зустріло село Термаховка Іванківського району Київської області 193 молодих сильних чоловіків, які 9 травня 1988 року прибули із Волині, щоб вступити в бій зі страшною чорною бідою. Був серед них і Василь Михайлович Яцик із Великої Глуші, що в Любешівському районі.
— Весна того року була рання, — пригадує мій співрозмовник. — Рясно цвіли садки. А на душі була туга: хто ж ласуватиме яблуками та грушками в цьому селі-пустці? Не міг стримати сліз і тоді, коли побачив на одній із хат пару лелек. Напевно, не розуміли птахи, яке лихо пролетіло над нашою землею, тож вернулися до рідних гнізд. Ті птахи тепер мені нагадують людей, які попри всі заборони, повернулися до своїх осель, щоб дожити віку на обпаленій бідою, але такій рідній землі. Василь Михайлович був старшим техніком роти, відповідав за технічний стан машин. До обов’язків його роти входило зривати покрівлі будинків, збирати шифер, огорожі та все це відвозити до могильників. Прослужив Василь Михайлович у Термаховці чотири місяці і 10 вересня 1988 року повернувся додому. І сьогодні ні на що не жаліється, живе так, як і сотні великоглушанців: оре ниву, засіває хлібом... Лише здоров’я доброго не має. Та він нічого не просить у держави — хіба лишень трішки більше уваги до таких, як він — ліквідаторів». Це рядки із хвилюючого листа учениці 11-Б класу Великоглушанської ЗОШ Ірини Кухарик, яка мріє стати журналісткою.
