СЛОВ’ЯНКА ЗІ СХІДНОЮ ДУШЕЮ

І навіть може босоніж танцювати на бетоні й склі.
Кажуть, немає явища, що його не можна було б описати словами. Напевне, це твердження не стосується танцю живота – спокусливого і жіночного беллідансу. Коли ж цей древній і водночас сучасний танок виконує 21-річна Веста Гвоздецька, слова не потрібні тим паче. А чоловікам узагалі віднімає мову

Ольга ГЕМБІК

- Питання, що напрошується першим – звідкіля у тебе таке рідкісне ім’я?
- Ім’я у мене не східне – у перекладі з давньогрецької означає “берегиня домашнього вогнища”. Мама взяла його з книги Теодора Драйзера, Вестою звали блакитнооку дівчинку-лялечку зі світлими кучериками... Я народилася блакитноокою. А тепер батьки навіть сперечаються, хто з них мене так назвав.
- Ти віриш, що ім’я визначає долю людини?
- Так, мама колись привезла з Єгипту табличку з тлумаченням значення літер імені. Так от, літера “В” означає твердість характеру і силу волі , “Е” – чистоту, правдивість, “С” – небезпеку для недругів, “Т” – щедрість, “А” - досягнення успіху. Усе це в мене є.
- З чого розпочалося твоє захоплення беллідансом?
- Бажання танцювати захопило мене під час вагітності. Я потелефонувала мамі у Кострому (Веста росіянка, і на Волині мешкає лише п’ять років, бо приїхала сюди до родичів і вирішила вже тут навчатися у Волинському держуніверситеті ім. Лесі Українки – авт.), і попрохала її зібрати для мене інформацію про танець живота. Мама активно заходилася мені допомагати, надіслала відеоуроки, музичні записи, а потім не зогледілася, як і сама захопилася беллідансом, почала відвідувати школу танців. Я протанцювала усю вагітність (застерігаємо читачок повторювати досвід Вести! - авт.). Тож мій синочок Дмитрик, якому 2 роки і три місяці, з народження вміє рухатися у третій позиції пліє (сміється – авт.).
- То ти навчилася так майстерно танцювати лише за кілька років?!
- Я інтенсивно займаюся танцем у відомого майстра в Москві, відвідую майстер-класи і семінари з танцю. Але ще є таке поняття – закладено природою. Коли я вперше виступала перед глядачами у Костромі, то мала лише мінімум навичок, не було професійного одягу... Я не зосереджувалася на рухах, не прораховувала танець на три кроки вперед, танцювала від душі й сама дивувалася! Мені часом здається, що я завжди танцювала танець живота.
- То мама теж не кинула танцю, розпочатого “за компанію”?
- Так, мама настільки перейнялася, що тепер навчає танцювати інших. Вона любить чіткість, ставиться до беллідансу, як до роботи. У неї все розраховано по тактах, я ж імпровізую. До речі, я бувала у мами на заняттях, бачила, як вона тяжко відпрацьовує уроки - танцює увесь день!
- Може, захоплення танцем живота – то лишень швидкоминуча мода на все східне?
- Танець живота – дуже давній, йога значно молодша, тож про явище тимчасове не йдеться. Танець розповсюдили цигани, принісши з Персії, Єгипту. А східна легенда оповідає: якось під одяг танцівниці залетіла бджола, дівчина почала так вертіти стегнами, що потім її на біс просили повторити той танок.
- Що ти намагаєшся передати своїм танцем?
- Емоції вихлюпую протягом усього танцю. Зрештою, дев’яносто відсотків східних пісень - про хабібі (кохану), оспівується, яка вона гарна, яке має розкішне волосся, чарівні очі... У танці треба показати цю красу. Важливо довести коханому, що ти красива не лише зовні, а й внутрішньо. Тому кожна танцівниця виконує белліданс по-своєму.
- А чим ти ще займалася?
- Я довго себе шукала. Коли мені було 5 років, відвідувала хореографічну школу. Учителька тицяла кістлявим пальцем у спину, демонструючи, як треба її тримати, примушувала ходити навшпиньки. Як я це ненавиділа! Коли терпець увірвався, я повикидала спіднички у стрічечках, влаштувала рідним скандал і сказала, що більше ніколи не буду танцювати. З часом я закінчила модельне агентство “Москва”, щоб вміти захистити себе, займалася кікбоксингом, а за час навчання у ВДУ навіть встигла попрацювати офіціанткою...
- Ти ідеал жінки, про яку лишень можуть мріяти чоловіки – блакитноока блондинка, струнка, надзвичайно майстерна танцівниця. Як твій чоловік ставиться до того, що тобі під час танцю дістаються відверті погляди?
- Негативно. Але я йому увесь час пояснюю, що я працюю швидше для себе, я самовиражаюся, і як віддачу отримую позитивну енергію, аплодисменти. Тоді він мене розуміє, і за це я йому дуже вдячна.
А загалом я зробила кілька висновків стосовно глядачів-чоловіків. Поляки, зачаровані танцем, дарують троянди, англійці – тільки гарні слова, українці – гроші, турки – багато грошей. Не залишити танцівниці чайові — для турка – страшенний сором!
- Але ж східні танцівниці, за логікою, мали б краще танцювати від слов’янок, вони ж виконують рідні танці?
- Насправді найчастіше східні дівчата дуже закомплексовані й скуті – дається взнаки релігія, культура, менталітет загалом. Тому наші танцівниці їдуть туди навчати беллідансу. У Туреччині, наприклад, дев’яносто відсотків танцівниць - українки і росіянки. Тож твердження, що танець на Сході всотують з материним молоком – лише стереотип. Єдина перевага у танці східної дівчини - розуміння змісту пісні.
- Неприємні ситуації під час виступу трапляються часто?
- На щастя, глядач навчився розрізняти майстерний давній танець від стриптизу, тож дивиться і милується. Коли ж лунають неприємні закиди чи непристойні пропозиції, намагаюся їх ігнорувати. Зараз я працюю переважно у Кузнецовську – там ніхто не доймає з брудними коментарями. Та й як можна угледіти вульгарність у мистецтві танцю - там, де її не може бути? Зрештою, якщо людина зіпсована, то вона усюди побачить бруд.
Я танцюю одна, танець складний – рухаюся із запаленою свічкою, із мечем, тростиною, шаллю... Бувало, мала проблеми зі здоров’ям – бо ж танцюю босоніж, часто на бетонній підлозі. Уже двічі наступала на скло, але попри біль не припиняла танцю. Бо жодні негаразди не примусять мене покинути займатися беллідансом, не танцювати щоденно, для власного задоволення.