Микола Грицюк біля власноруч посадженої клумби.
На Волині колишній моряк висаджує квіти у дворі багатоповерхівки (Фото)
У нашому будинку по вулиці Ігоря Сливки в Горохові живемо вже чверть століття. Серед мешканців 45-ти квартир Микола Іванович Грицюк – найповажнішій віком і, напевно, наймудріший
Хтось у дворі називає його Миколою, інші – дядьком та дідусем Колею, та всім однаково подобається доброзичлива усмішка й дотепність цього чоловіка. Усы звикли бачити його за роботою.
Як тільки-но в будинок заселилися перші жителі, дядько Коля був ініціатором встановлення неподалік спільної оселі стола й лавок. Треба ж і молодшим, і старшим було якось родичатися. Та й тепер ті, хто йде з городів поза будинком, натрудившись, залюбки відпочивають поодинці й гуртом, лущать квасолю чи чистять цибулю… Та й просто потеревенити в неділю чи свято – теж не гріх.
Микола Грицюк посадив біля нашої п’ятиповерхівки яблуньки, вишеньки, горіхи й тим упорядкував прибудинкову територію, а цієї весни на найвиднішому місці під сонечком зробив квіткову клумбу.
До слова, у Миколи Івановича грядки завжди в ідеальному стані. Картопля в Грицюків завжди сходить першою й родить, на диво, і в поліття, і в неврожайний рік. Ще літечок два тому господар сам і копав, й орудував мотикою на земельці. Тепер із батьком порядкують, любо глянути, невістка Ольга й син Андрій. Неабияка підмога – юний онук Владислав.
– Розжився вже й дванадцятьма правнуками, – гордиться чоловік із переконанням, що не годиться розділяти найрідніших від першої дружини й дітей другої - Валентини, якщо вже так судилося. Вісім років тому став удівцем, а перед очима – довге прожите життя.
У наступному році 5 квітня Микола Іванович зустріне своє 75-річчя. Прожите й пережите згадує , як і кожна людина, з радістю й смутком. Трохи здивувалася, дізнавшись, що мій сивочолий сусід – корінний одесит ще й моряк. Народився в місті, названому перлиною моря, а юнаком чотири роки служив у морфлоті.
На Горохівщину батьки переїхали, коли Миколці-одинаку було рочків зо чотири. На захід з батьківщини витурив повоєнний голод. Прихистком сім’ї стала хата у Верхоставі маминої сестри Євгенії. Як з’ясувалося трохи згодом, її Миколчин дід і записав на нього, єдиного внука, хоча й мав трьох доньок.
«Хлопців хтів бачити господарями в своєму обійсті, тому так і сталося», - пригадує суворий чоловічий норов старійшини Микола Іванович.
Роботи на його вік вистачило. Працював механізатором у колгоспі. Миколу Грицюка поважали і другим секретарем райкому партії й парторгом, однак найбільше літ присвятив праці на землі: протягом 30-ти років наживав добре ім’я трактористом горохівської «Сільгоспхімії»...
Свого часу Микола Грицюк, який між іншим уважно перечитує кожен номер «Волині» й «Горохівського вісника», скільки себе пам’ятає зрілим у Горохові, посадив біля нашої п’ятиповерхівки яблуньки, вишеньки, горіхи й тим упорядкував прибудинкову територію, а цієї весни на найвиднішому місці під сонечком зробив квіткову клумбу. Квіти на ній посіяв і посадив ті, що найдовше радують очі барвистими пелюстками, - жоржини, майори, чорнобривці… Такі є у квітниках усіх добропорядних обійсть, бо символізують вони всепереможну силу життя, спогади, символ синівства і чистоти…
Читайте також: Хто з волинян став «Героєм нашого часу».
