Книгу лучанки назвали найкращою в Україні

Сьогодні, 3 жовтня о 17:00 у «Passage Interdit» відбулася презентація нової збірки відомої поетеси Ольги Ольхової «Русла зап'ясть». Робота присвячена інтимній ліриці й видана у форматі арт-буку у видавництві «Самміт-книга», співзасновник якої Ігор Степурін, привітав авторку з дебютом та назвав книгу найкращою в Україні.

Це її рідне місто. І хоча Ольга вже довгий час проживає в Києві, та мостів з Луцьком не спалює.

Дійство розпочалося з пригощання гостей шампанським та придбання відвідувачами книг авторки. Далі поетеса під музичний супровід Сергія Колесника та Світлани Привалової читала вірші та спілкуалася з публікою.

Серед присутніх були батьки Ольги, друзі, а також шкільні вчителі, які зі слізьми на очах пригадували поетесу ще дитиною.

– Пишаюся своєю ученицею. Пам'ятаю її у п'ятому класі, коли такою малою пішла на засідання шкільної літературної студії і вперто вчилася римувати. Я вже тоді зрозуміла, що дівчинка має поетичну душу, бачила як вона дорослішає, а творчість з кожним роком стає частиню її життя, – каже вчителька української мови та літератури Ольга Борисівна.

– Звісно, хвилювалися, щоб усе пройшло добре... Це ж її рідне місто. І хоча Ольга вже довгий час проживає в Києві, та мостів з Луцьком не спалює, – поділилися враженнями батьки поетеси.

Особливі емоції у митця викликав вірш «Мої всі дерева корінням вростали в криївки…». За словами авторки, не змогла стримати сліз, бо у цьому творі втілена любов до рідного дому та дитячі спогади. 

Мої всі дерева корінням вростали в криївки.
Птахи мої всі у вирій літали в Сибір.
Чи цього не досить?
Я ж не взялася нізвідки,
щоб чути на кожен сердечний удар – «перебір»?

Усі сорочки мої, білим по білому шиті,
доношував хтось негидливий – із зайд.
Мої сіни і сни ставали чужинсько-обжиті,
і адреси нові хтось писав в документах як гайд.

І Вісла текла не тією країною раптом –
і лишитися – зміг лише той, хто вчасно помер.
То як мені зараз заприязнитися з катом?
Як набути мені цих толерантних манер?

Як розкуркулене жито в’язати у дідух?
Як розкрутити спіралі зворотньо від Крут?
Родимки переродилися в рани навиліт.
І кричить на все горло кожен колись глухий кут.

Як мені бути із мореним голодом спадком?
Дивом зцілілим хребтом, що трима родовід?
Як мені зараз вдавати, що все у порядку?
Як мені совість свою перебредати убрід?

Як лікувати розстріляні фото в альбомі?
Як закатовані стерти з хрестів імена?
Як їм таким – відважним і безборонним –
раптом сказати, що це не моя війна?

Як маю вМОВкнути? Зрадити? Й на задвірки?
Як же укласти з байдужістю цей договір?
Усі ж мої сосни корінням вростали в криївки.
Птахи ж мої всі у вирій літали в Сибір.

На завершення Ольга прочитала вірш «Мені тут ЛУЦЬКО», який вона присвятила обласному ценру Волині. За словами поетеси, Луцьк займає особливе місце в її душі, тому й надихнув на такий витвір. 

Час, уповільнений до зустрічі в офлайні.
По всіх потопах – допотопний час
І надто православні сповідальні
між кірх, костьолів, синагог, кенас.

Анахронічний брук центральних вулиць
по ньому ще так тихо ходить дощ
Кликун із бронзи кревний як прибулець
серед неоново-кленових площ

і Замок має ятку на базарі
справляє крам туристам з перших рук
і тварі, і примарі - тут по парі.
Стир вигинається у інстаграмний лук

Тарас і Леся сплутали локації,
Вино в кав’ярнях п’ється і вірші.
Не місто, а суцільна провокація
І стільки всього нуртиться в душі.

І стільки простору – що вибухають крила,
А розминутись - аж ніяк - завузько!
Куди б я звідси тільки не ходила.
Я тут удома. І мені тут ЛУЦЬКО.