Лист, який ми отримали від нашої 16-річної читачки з с. Діброва Любешівського району, був сповнений вагань і сумнівів...
Лист, який ми отримали від нашої 16-річної читачки з с. Діброва Любешівського району, був сповнений вагань і сумнівів.
Дівчина просить надрукувати її вірші. Не для слави. «Просто я хочу поспостерігати за людьми, котрі їх прочитають у вашій газеті, яка у них буде реакція». А ще юна дописувачка просить: «Напишіть, чи подібні мої твори на справжню поезію, котру творили талановиті люди». Одразу скажемо: подібні, а це, до речі, у редакційній пошті неабияка рідкість. І не треба боятися чи соромитися ставити під ними своє ім’я. Бо рядок «Хіба не чуєте? Любові просять трави» міг вийти з-під пера людини, котра дивиться на світ через призму поезії. Інша справа, що поезія вимагає повсякденної праці й шліфування літературної майстерності. Далеко не все досконале і в надісланих строфах, але ось ця — по-справжньому настроєва:
У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Нема для серця меж і заборон. Воно стає, немов безмежне море...
А тому запрошуємо автора, Людмилу із села Діброва, при нагоді завітати до редакції. Для розмови про поезію і про мужність...
