Дід Павло, його друг Чапко і врятований ясен - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.68
Дід Павло, його друг Чапко і врятований ясен

На злобу дня!

Фото Суспільного.

Дід Павло, його друг Чапко і врятований ясен

На злобу дня

«І ми писали ювілейний радіодиктант національної єдності»

Цього тижня зацікавлені волиняни різного віку у різних куточках краю рівно о 9.00 9 листопада взялися за ручки або підсіли до клавіатури

«9 листопада одягаємо вишиванки. У нас свято державної мови», — ​нагадували напередодні батькам і учням вчителі наших шкіл. А частина з них «пішла» далі, заохотивши школярів до особливого диктанту. Цього року він був ювілейним — ​двадцятим за рахунком!

«І ми традиційно писали ювілейний Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. У моїх сонценят нині теж ювілей — ​вони вп’яте брали участь у написанні диктанту», — ​похвалилася у соцмережі Наталія Тхоржевська, вчителька школи села Дубове, що на Ковельщині. Одночасно, наприклад у Луцькій школі № 19, близько трьох сотень школяриків молодших класів влаштували руханку — ​дружно (але з дотриманням дистанції) тримали плакати з висловами про рідну мову.


Відзначати свято за письмовими столами в Україні придумали не одразу, інакше диктант був би уже 23. Текст із заголовком «Виклики книжкової ери» склав відомий письменник і видавець, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Іван Малкович, а диктувала знана актриса і теж українолюбка Римма Зюбіна. Найважче, напевно, довелося британським та японським дипломатам, які теж писали. Втім, ні! Найскладніше усе ж тим, хто все ще не може збагнути, що цей славний й дуже важливий день є! І нехай з історичного погляду ювілей дуже маленький, але який він вагомий з огляду на пощерблені чи зламані історії життя тих українців, які прилюдно писали, виступали рідною мовою всупереч усьому. Прекрасно, що нас таких, які пишаються своєю мовою, її здатністю бентежити своїм звучанням навіть іноземців, більшає! 

Дід Павло і його друг Чапко

«З твариною інколи легше домовитися, як із людиною», — ​кажуть іноді герої фільмів чи книг. Реальне життя теж підкидає оповіді про глибокі й часто неймовірні взаємини «нас» із «ними»


Про діда Павла і його Чапка із села Журавники Горохівського району я дізналася під час відрядження. Знайомий, який переповідав про дружбу чоловіка в літах і безпородного пса, описував все до деталей. Мовляв, щенятко на подвір’я якогось дня принесла онучка Віка. У родині прибулець, якого вирішили кликати Чапком, став третім улюбленцем, бо тут жили ще дві дорослі вівчарки. Та чомусь найліпше з собачкою подружився саме дід Павло. Жартували навіть, що любив безпородного Чапка, як власну дитину. Поки молоді члени сім’ї дресирували та тішилися породистими тваринами, чоловік міг годинами розмовляти з малим непримітним знайдою. А той був на диво спокійним і не по-собачому вдумливим: міг довго й зосереджено дивитися в одну сторону й не рухатись. Та тільки варто було озватися діду, як пес тут же щасливо метляв хвостом. Домашні дивувалися, що міг навіть покинути їсти, аби тільки швидше примчати на допомогу хазяїну. Бувало, що й доручення баби виконував, якщо дід, звісно, дасть команду.


— Сидить якось старий на кухні, прилітає баба і кричить: «Я ж тобі казала кури пасти, а вони по сусідському городі гоняться. Ану вижени!». Ну а він таким спокійним голосом до Чапка: «Іди-но, вижени всіх». І секунди, здається, не минуло, як пес усіх курей порозганяв, — ​згадував онук Олексій.
Не менше дивувалися в сім’ї, коли тварина відгавкувалася на запитання старого. Не раз ставали свідками, як людина й собака вели якусь свою бесіду: нібито старий друг Павла Сергійовича завітав до нього на чарку й погомоніти. За таке вміння Чапка навіть почали називати балакучим.
Та настав день, коли дід зібрався у засвіти… Чапко, здавалося, випромінював печаль, цілу ніч скавучав, а на дев’ятий день після втрати просто зник. 

 

 

Врятований ясен стане новою легендою

200-літнє дерево, біля якого, за переказами, писала вірші Леся Українка, поруч із Луцьким замком не витримало негоди і звалилося цього літа. Давню ботанічну пам’ятку врятувати не вдалося, та на її місці з’явився наступник «Лесиного ясена»

Шестиметровий саджанець висадили на Замковій площі обласного центру Волині на тому ж місці, де ріс двохсотлітній велетень. Як розповіла очільниця відділу екології Луцької міськради Оксана Лисак, екологи зробили кілька спроб узяти живці зі старого дерева, але вони не прижилися. Тож довелося шукати новий ясен. Підходящу щепу знайшли на одній із приватних земельних ділянок. Шестиметрове деревце збиралися викорчувати у зв’язку з будівництвом. А тепер воно має незрівнянно вагомішу місію. Поруч молодого ясена поставлять стенд, на якому розмістять світлини старого дерева і його історію.