СТРАЙК У ПАВЛІВЦІ

До цієї, дещо незвичної для села протестної акції спонукало відключення від мережі водопостачання ВАТ «Павлівський пивзавод» 28 дворів селян.

Алла ЛІСОВА

Ще звечора у селі було неспокійно. Активісти Ніни Петренко написали на ім’я сільського голови лист, у якому попереджали, що наступного дня зранку всі, хто залишився без води, розпочинають страйк, перекриють дорогу, по якій на роботу мають їхати керівники пивзаводу. Так і сталося. Гостра, із відстоюванням аргументовано своїх кроків, інколи із звинуваченнями, розмова відбулась просто неба. У ній взяли участь директор підприємства Микола Пікута, виконавчий директор Юрій Пікута, головний інженер Леонід Пархомук, страйкуючі — близько тридцяти чоловік, і третя, так би мовити, сторона, в особах голів райради і райдержадміністрації Людмили Лазаренко та Віктора Березюка, його заступника Федора Войтюка, головного лікаря райсанепідемстанції Оксани Голуб та головного спеціаліста держуправління екології та природних ресурсів в Іваничівському районі Людмили Сівер. У результаті було досягнуто певних домовленостей як тимчасовий вихід із критичної ситуації, яка склалася у стосунках між пивзаводом та споживачами (окрім сільських дворів водою користуються підприємці, які мають заклади торгівлі, громадського харчування, аптеку).
Вулиця Незалежності, на якій мешкають згадані павлівчани, свого часу складала, так би мовити, маленьке заводське селище. Як і в багатьох інших містах, Павлівський пивзавод, який зводився, будував житло і для своїх працівників. Таким чином їхні комунікаційні системи живилися від підприємства. У роки радянської влади, коли комунальні послуги коштували для людей копійки, бувало, що вони й зовсім за них не платили. Та усе змінювалося. Поміняв форму власності пивзавод. Старе обладнання водогону, який експлуатується з 1961 року, тягарем лягало на плечі акціонерів, які повинні були рахувати кожен карбованець. В силу того, що водогін на час акціонування підприємства був зношений більш як на половину, його не включили у вартість акцій і не передали на баланс сільської ради. Він залишався під опікою пивзаводу до тих пір, поки не почали “наїжджати” контролюючі органи. Додавали негативу і претензії споживачів на неякісну воду...
З літа 2004 року керівництво пивзаводу почало ставити питання про те, що змушене попереджати населення про відключення від водопроводу, оскільки результати аналізів санепідемслужб свідчать про завищений вміст заліза. Водопровідна система через довготривалу експлуатацію ставала непридатною до використання, через часті пориви труб не відповідала нормам Закону “Про питну воду”. Потрібно було встановлювати спеціальні прилади для пом’якшення і очистки води. Зрозуміло, що для заводу усе це — зайві витрати. Незважаючи на те, що селяни справно вносили оплату, свого часу замінили навіть частину труб на поліетиленові, поставили лічильники, водопровід для підприємств був збитковим. І з кожним роком ситуація ускладнювалась. Перевірки ставили нові претензії через відсутність ліцензії на спецводокористування, тобто постачання води для потреб людей, попереджаючи про значні штрафні санкції для підприємства. Його керівники, у свою чергу, систематично писали на адресу сільської ради листи-прохання, листи-попередження.
Не можна сказати, що сільська рада у даній ситуації була бездіяльною. Починаючи з 2004 року, і сільський голова Ніна Петренко, і депутати стукають у всі двері. Хоч непросто було вишукати навіть тих п’ять тисяч гривень, виготовили робочий проект на будівництво нового водопроводу протяжністю 880 метрів, то далі справа стала за коштами. Вартість об’єкта за зведеним кошторисом — 91 тисяча 668 гривень.
– У нас таких грошей немає. На цей рік, приміром, у бюджет розвитку закладено 12 тисяч гривень. Тому й звертаємося за фінансовою допомогою,— каже Ніна Петренко. — Адже розуміємо, що до безкінечності пивзавод, у якого достатньо своїх клопотів, не буде давати відстрочку. Просили сприяння керівників області, аби включили Павлівський водогін у бюджет-2006, але, видно, залишилися не почутими.
Ніна Адамівна, яка перебуває, без перебільшення, між двох вогнів, шукала інші шляхи вирішення проблеми. А тим часом, за словами директора ВАТ “Павлівський пивзавод” Миколи Пікути, екологічна, податкова служби не полишають підприємство, ставлять свої претензії і вимоги.
– До акціонерного товариства у нас — жодних зауважень. Вони сплачують левову частку податків,— погоджується з позицією керівника Ніна Петренко. — Якби хоч половина всіх відрахунків, які робить пивзавод, залишалися на місці, то ми б не мали таких проблем, не ходили б з простягнутою рукою. А з іншого боку,— зауважила сільський голова,— я розумію людей, які стають свого роду заручниками ситуації.
На закінчення Микола Пікута сказав:
– Я задоволений з того, що представники влади нарешті взяли на себе певні зобов’язання до кінця нинішнього року. Давши гарантійний лист, думатимуть, як врешті побудувати водопровід. Прикро лише, що люди не хочуть розуміти нас. Ми ж працюємо на державу, Павлівка для нас усіх є рідною. Кому вигідно сваритись чи ворогувати?
Справді, ніхто не зацікавлений у тому, аби страйк мав продовження, нагніталась обстановка у Павлівці. Тим більше, що селу влітку нема часу протестувати у якій би то не було формі. Тому своє вагоме слово, за яким йтиме діло, повинна сказати влада, якій люди дали великий аванс довіри.