На думку фахівців, сорок відсотків ліфтів в Україні відслужили свій експлуатаційний термін і стали потенційно небезпечними. Нещасні випадки у Херсоні, Кіровограді, Харкові, у столичному міністерстві змушують задуматись над проблемою безпеки людей, які користуються ліфтами...
На думку фахівців, сорок відсотків ліфтів в Україні відслужили свій експлуатаційний термін і стали потенційно небезпечними. Нещасні випадки у Херсоні, Кіровограді, Харкові, у столичному міністерстві змушують задуматись над проблемою безпеки людей, які користуються ліфтами.
Василь ГІНАЙЛО
Лучанин Михайло Григорович Шелест — інвалід Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій — уже 27 років проживає з сім’єю у висотному будинку на вулиці Словацького, 12. Людина справедлива, з неспокійною вдачею, Михайло Григорович й досі близько переймається справами будинкового комітету, де пропрацював багато років, ретельно веде ділову документацію технічного стану будинку. Окрему папку цього діловодства займає робота ліфтів. Річ у тім, що жителів усіх 93-ох квартир багатостраждальної шістнадцятиповерхівки обслуговує один пасажирський старенький ліфт. Другий, нібито вантажний, постійно відключений. На жаль, всі ми стали заручниками нездалої конструкції багатоповерхівки з одним під’їздом, — каже Михайло Григорович. — Без сумніву, сьогоднішньої уваги комунальників до нашого занедбаного будинку вкрай замало. Вранці та ввечері, коли люди йдуть на роботу і повертаються додому, одного ліфта явно недостатньо. Тим більше, що він часто виходить з ладу. Власне, багато проблем розпочалося саме тоді, коли скоротили ліфтерів, а кімнату для них чомусь віддали в оренду. Крім жителів, будинок переповнений десятками організацій-орендарів. Скажімо, шістнадцятий поверх зайнятий радіоантенним господарством та приватними фірмами. Щоденно туди на роботу і назад їздять тим же ліфтом десятки людей. Наш ліфт постійно працює з великим навантаженням. Вибачайте, але й покійників доводиться зносити на руках з верхніх поверхів... Михайло Григорович демонструє численні звернення до міської комунальної влади, перечитує відписки. Разом заходимо в розбиту кабіну ліфта й поволі піднімаємось на шістнадцятий поверх. Через шпаринку можна вгледіти підсвічену тьмяним світлом сорокаметрову глибину ліфтової шахти... Наверху впираємось у вивіску обласного радіотелевізійного передавального центру. Навпроти квартира № 95, де мешкає сім’я пенсіонерки Галини Федорівни Зуй. Вийшла господиня й відразу стала бідкатись, що життя на цій висоті доводиться звіряти... за роботою ліфтів. Їх зупинка — вважай «кінець світу», бо підніматися сходами пенсіонерам не під силу. Дізнаємось також, що ліфти аварійно зупиняються, з блокованої кабіни часто доводиться викликати ремонтників... Подерті й розписані «художниками» кабіни ліфтів, пропалені цигарками кнопки виклику, пошкоджені двері та суцільний бруд — характерні для всіх багатоповерхівок обласного центру. Та ще гірша біда — розбиті й зіпсовані системи аварійного зв’язку з диспетчером. Допомогу тим, хто заблокований і стукає в стінку кабіни, доводиться викликати сусідам. Варварів, які все нищать, а потім просять порятунку, на превеликий жаль, далеко шукати не слід. У лучан з чотирнадцятиповерхівки, що на проспекті Волі,22, проблеми з ліфтом подібні, та їх набагато менше, бо будинок заселявся значно пізніше. Але давайте послухаємо жительку чотирнадцятого поверху, доцента кафедри зоології ВДУ Катерину Андріївну Сологор: — Живу тут уже 22 роки. Спочатку справно працювали і пасажирський, і вантажний ліфти, але зараз другий чомусь відключено, а без чергового ліфтера дуже і дуже незручно. Буває, що ліфт самовільно з величезним гуркотом цілу ніч ходить між поверхами. Якщо зайдеш в кабіну і не знаєш, як користуватися нашими кнопками виклику, то також станеш блукати між поверхами. Чи страшно заходити в ліфт? Звичайно, хоча й знаю, що кабіна не обірветься, але настрій псує завжди поламана кнопка аварійного виклику та зіпсований розмовний пристрій. Одного разу моя знайома провела в ліфтові цілу ніч. Жителі будинку збирали гроші на ремонт вантажного ліфта, але працювати краще він не став. Незавидну ситуацію з ліфтами прошу прокоментувати директора державного підприємства «Волиньліфт» Ігоря Михайловича Завацького: — Наше підприємство обслуговує 497 ліфтів у Луцьку, Ковелі та відомчі лікарняні ліфти в райцентрах області. З цієї кількості граничний термін експлуатації — 25 років — відпрацювало 65 механізмів. На всіх цих ліфтах проведено експертне обстеження та виконано капітально-відновлювальний ремонт. До кінця року відновимо ще 40 ліфтів. Зрозуміло, що всі проблеми від коштів, які вкрай незадовільно виділяють управління житлово-комунального господарства міськвиконкому та власники ліфтів. Про резонансні трагедії в країні я добре знаю, але на Волині інша ситуація. У нас немає жодного ліфта, який би пропрацював 25 років і не пройшов експертного обстеження. Надіюсь, нова місцева влада не обмине проблем ліфтовиків. Для оперативного реагування при «Волиньліфті» постійно діє аварійна служба (5-60-61 або 086), яка цілодобово виїжджає на виклики громадян. Але я б відразу порадив не старатись відкривати двері силою. Системи аварійного зв’язку теж будемо ремонтувати і замінювати на більш сучасні. Не можна не сказати про тих людей, які безпричинно псують дороге майно та забруднюють ліфтові приміщення. Але у чому вина і за що терплять кількасот лучан, які живуть по вулиці Словацького, 12 ? Двічі правий вже згадуваний Михайло Григорович Шелест, що за кількарічні орендні гроші десятків фірм і організацій, що присмокталися до вигідно розташованого будинку, продовжуючи безжально його нищити, можна було б досі встановити найсучасніші ліфти, зробити належний ремонт. Навколо будинку обертаються великі гроші, а спритні ділки продовжують наживатися за рахунок терплячих мешканців, справжніх господарів будинку. Зловживати терпінням тих, хто живе у висотних будинках, ніхто не має права. Випробування їх ліфтами повинно нарешті закінчитись.
