ЦІЛЬОВІ ПРОГРАМИ ПРИЙМАЮТЬСЯ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЇХ ВИКОНУВАТИ

Так склалося протягом останніх років, що, затверджуючи чергову державну чи регіональну цільові програми, мало хто сподівається, що усі заплановані на їх виконання видатки із бюджетів різних рівнів буде профінансовано в повному обсязі. В таких умовах є дуже доречними максимальні вимоги до членів Кабміну, голови уряду та інших перших осіб держави від чільних керівників області про вчасне фінансування цільових проектів. Тим більше, що за деклараціями органів державної влади щодо турботи про інвалідів, ветеранів, малозабезпечених громадян, заявами побудувати важливі нові об’єкти чи вести боротьбу із наслідками підтоплення територій, криється реальне недовиконання, а то й зрив державних цільових програм.
Десять і більше років чекають інваліди війни області на допомогу держави у придбанні автотранспорту. У 2003 році із передбачених Мінпраці та соціальної політики 52 машин волиняни одержали 16, або трохи більше 2—3 відсотків від загальної потреби. В минулому році інвалідам області недопоставлено 38 авто із запланованих 48. На фоні інших областей наш регіон виглядає в цьому відношенні незавидно.
Станом на 1 квітня 2003 року на отримання позичок на будівництво житла згідно з програмою “Власний дім” зареєстровано 110 громадян, загальна потреба в кредитних ресурсах майже 1,5 млн. гривень. Реальна потреба — набагато більша. Так, у сільській місцевості понад 300 сімей вчителів не мають власного житла, або проживають у пристосованих приміщеннях. Але з державного бюджету торік замість 850 тис. гривень одержано лише 90 тисяч. План поточного року становить 600 тисяч гривень, а інвестиційними намірами облдержадміністрації передбачено виділити на цю програму лише 70 тисяч гривень.
Більше 10 років у Нововолинську будується десята шахта. Введення в експлуатацію цього об’єкта дасть змогу частково вирішити проблему із працевлаштуванням вивільнених внаслідок закриття у місті шахт гірників. У значно гірших умовах економічного розвитку ще декілька років тому держбюджетом таки фінансувалося будівництво шахти. Із зміною керівництва облдержадміністрації в червні минулого року стало зрозуміло, що цей об’єкт “випав” із пріоритетів виконавчої влади, а режим фінансування інакше, як аварійним, не назвеш. Лише така надзвичайна подія, як візит двох Президентів, України і Польщі, до Павлівки, що розташована неподалік шахтарського Нововолинська, у дні пам’яті по жертвах україно-польського конфлікту, і намір шахтарів здійснити велосипедний пробіг до місця перебування президентів з тим, щоб на весь світ заявити про свої проблеми, сприяли появі доручення Л. Кучми для Кабміну віднайти кошти для шахтарів. Реально із передбачених Кабміном 16 млн. гривень “знайшлося” трохи більше одного мільйона. А десята шахта наразі єдина, що будується в Україні, і є стратегічним об’єктом волинського краю. Тим часом в останній відповіді із Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу чітко вказано, що у 2003 році Мінфін вважає недоцільним фінансувати будову за рахунок коштів державної підтримки вуглевидобувних підприємств, в свій час Мінекономіки не підтримало пропозицію про фінансування десятої шахти за рахунок капвкладень. Чому сталося так, що об’єкт, який десятиріччя будувався виключно за рахунок центральних капвкладень, зараз залишився зовсім без фінансування?
Існує Комплексна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України. Цей документ затверджено окремою постановою Кабміну в лютому 2002 року. На території виборчого округу № 19 землі сільських рад Іваничівського району постійно зазнають підтоплення грунтовими водами внаслідок закриття шахт Нововолинська. Факт погіршення еколого-гідрологічного стану навколишніх територій підтверджено попереднім висновком Львівсько-Волинської геологорозвідувальної експедиції, в якому вказано на підсилення інтенсивності підняття рівня підземних вод у ряді районів.
В органів місцевого самоврядування коштів на проведення робіт по ліквідації наслідків підтоплення немає, а питанням залучення коштів, що передбачені Комплексною програмою, облдержадміністрація не переймається, перекладаючи відповідальність за роботи на Західно-Українську дирекцію по ліквідації шахт, яка пропонує внести у кошторис витрат розробку і виконання проектів водопониження на підтоплених територіях. А у відповіді із Мінпаливенерго обов’язок здійснювати організаційні заходи по виконанню програми покладено на місцеві органи виконавчої влади, які повинні були б докласти максимум зусиль для того, щоб 8,6 млн. гривень, передбачених програмою, надійшли на Волинь. Тим часом сотні мешканців із сіл Іваничівського району в результаті підтоплень втрачають значну частину врожаю.
Вчасно виплачувати допомоги малозабезпеченим сім’ям держава теж не має можливості, маскуючи цю свою нездатність тим, що час від часу змінює порядок їх нарахування. Щоразу після таких нововведень до громадських приймалень шикуються черги багатодітних мам із документами від органів виконавчої влади області чи довідками райдержадміністрацій про відмову у призначенні фінансової допомоги через брак коштів чи неправильно подані документи. Виплата гарантованих державою коштів відбувається із запізненням як правило в два місяці. Керівництво області пояснює, що такий стан речей викликано невчасним одержанням субвенції із держбюджету.
Продовжує будуватися фабрика рулонних пакувальних матеріалів в смт Жовтневе м.Нововолинська за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття з метою створення робочих місць для шахтарів. Для цих потреб згідно з ст.8 ЗУ “Про державний бюджет України на 2003 рік” передбачено 3430,7 тис. гривень. Нещодавно в область частина із цих коштів надійшла, проте одержати гроші для підрядних робіт ПП “Модуль” може лише за умови оформлення кредиту в держави. І такі схеми непоодинокі в регіоні. Є випадки, коли подібний варіант “допомоги” пропонується фермерським господарствам, звісно ж, за державний кошт. Виникає питання: яким чином використовуються передбачені державою кошти на підтримку сільського господарства чи створення нових робочих місць і хто є автором схем, за яких відсотки із таких оборуток кладуться в чиюсь кишеню?
Місто Любомль, розташоване на кордоні з Польщею, є єдиним райцентром області, що, на думку волинських чиновників, не потребує газифікації, бо щороку облдержадміністрація відмовляється включати його у перелік об’єктів інвестиційних намірів. Тим часом, місто ще й зазнає постійних підтоплень через зношеність місцевих каналізаційних мереж. Увесь набір цих волинських побутових особливостей щодня спостерігають сотні іноземців, які із Ягодина через Любомль в’їжджають до України. Яке перше враження про Україну складається у них від побаченого — не складно здогадатися.
За офіційними повідомленнями, проблеми із наповненням держбюджету не настільки суттєві, щоб можна було саме з цієї причини говорити про катастрофічне недофінансування цільових державних програм. Інколи складається враження, що на Волинь гроші не надходять, бо немає прямої зацікавленості та живої участі у процесі їх залучення із Києва на Волинь зі сторони органів виконавчої влади. А от коли потрібно було заготовити зерно — вона не зупинялася у своїх діях та розпорядженнях ні перед чим. Про порушення законодавства України на Волині під час так званої “продрозверстки” у волинських селах трьома волинськими депутатами подано запит на ім’я Генерального прокурора з проханням з’ясувати законність таких дій влади, як втручання у господарську діяльність підприємств, існування з подачі облдержадміністрації негласної заборони на вивіз та реалізацію зерна за межами області, що виявилося у цілком конкретних діях по затриманню авто із зерном співробітниками обласного управління МВС України у Волинській області навіть за наявності всіх необхідних документів.
Чи не краще було б волинській владі спрямувати свої зусилля на виконання гарантованих державою цільових програм? У мене є сумніви, що події розвиватимуться саме так, бо майже півторарічний досвід спілкування через депутатські звернення із облдержадміністрацією переконує, що подані мною документи розглядаються формально, а я одержую відповіді-відписки з проблемних питань за підписом першого заступника голови облдержадміністрації чи керівників управлінь.
Сергій СЛАБЕНКО, народний депутат України.