Чи стане Нововолинськ привабливим для інвесторів?..
Чи стане Нововолинськ привабливим для інвесторів?
Алла ЛІСОВА
Цього разу офіційна делегація складалася з депутатів Нововолинської міської ради та членів футбольного клубу “Шахтар”. Це й визначило характер візиту у містечко Мєлєц, розміщене на південному сході країни у Підкарпатському воєводстві. Тамтешній промисловий гігант – фабрика “Кроноспан”, де насамперед побували нововолинці, - приголомшив своїми грандіозними розмірами, абсолютною чистотою і викликав захоплення вправністю людських рук, інтелектом майстрів, які зуміли в рекордно стислі строки – всього за вісім місяців – запустити таке виробництво. Інженер-еколог Петро Херхель та технічний директор Рішард Івіцький не лише провели велику екскурсію підприємством, але й відповіли на багато запитань нововолинської делегації. Відразу скажу, що депутатів дуже цікавила фабрика, аналог якої за участю поляків зводиться у Нововолинську. У першу чергу те, що стосується безпеки навколишнього середовища, приватизації землі, соціального захисту робітників. Головне, що фабрика в Мєльці гарантує за роботу гідну зарплатню, яка дає змогу вирішувати усі потреби працюючого. Нам, людям, які виросли у пострадянському суспільстві, де збереглись не найкращі елементи соціалізму і з’явились чи не найгірші капіталізму, важко це збагнути. Але однозначно, у поляків чимало є такого, в тому числі, що стосується соціальної сфери, благодійницьких кроків, чому нам ще вчитись і вчитись. Проблемних моментів на нововолинському “Кроноспані” вистачає. За словами Рішарда Івіцького, найбільшою перешкодою для інвестора стає зволікання із приватизацією 47 гектарів землі, відведених під будівництво, а в чуже вони не хочуть вкладати грошей. Іноземцям важко збагнути, чому слово високих керівників розходиться з ділом, чому не виконуються закони, написані самими ж можновладцями. Остання поїздка до столиці у міністерські кабінети директора підприємства Віктора Литвинюка не увінчалась успіхом. Хоча ще зовсім недавно, перед виборами, екс-прем’єр-міністр, перебуваючи у Нововолинську, заявив, що з приватизацією землі для “Кроноспану” не повинно бути жодних зволікань і перешкод. Після численних зустрічей з міністром фінансів Віктором Пинзеником, іншими керівниками міністерств та відомств все застопорилось. Причина у тому, що в акціонерів ВАТ “Нотекс” є певні необгрунтовані претензії до керівників товариства, на викуплених виробничих площах якого працює нова фабрика. До слова кажучи, на вилучені від продажу землі кошти – а це 3,4 млн. гривень - чекає і міська казна. Тому темпи будівництва далекі до планованих. Із заявлених 275 млн. доларів у нововолинський “Кроноспан” вкладено всього 21 мільйон. Не все гладко з підготовкою кадрів, які частково навчаються у Польщі. Адже навіть робота на двох лініях ламінування плити ДСП та у цеху подрібнення тріски, що вже реально діє у Нововолинську, вимагає спеціальних навиків і відповідальності. І хоча у шахтарському місті підприємство за виробничими потужностями має бути у три рази менше за польське, завершений цикл робіт через 3-4 роки, як на це сподівалися, аж ніяк не вдасться побачити. Члени делегації почули чимало цікавої і корисної інформації як від керівників тамтешнього “Кроноспану”, так і від представників мерії міста. За період з 1995 року, коли почала діяти так звана стрефа – вільна економічна зона, і понині у місті Мєлєц, яке налічує 60 тисяч жителів, створено 120 нових підприємств, куди вклали гроші інвестори. До речі, по сусідству з “Кроноспаном” у промисловій зоні розміщене польське виробництво меблів “БРВ”, “рідний брат” нововолинського. За цей час у місті вдалось створити полякам близько 8000 робочих місць. А це – й солідні відрахунки у міський бюджет, який становить 25 млн. євро. Хіба порівнятись нашому, нововолинському, з 57-а мільйонами гривень?! І то комусь з високих чиновників видалось, що подібні міста жирують, а введення пільг для інвесторів, які попри все хочуть мати певні гарантії, згубно б’є по державній кишені. А для містечок типу нашого шахтарського, де вугільні підприємства ідуть на затухання, зона пріоритетного розвитку – єдиний порятунок. Депутати на власні очі переконалися у величезному ефекті віддачі нових підприємств. У Мєльці масштабно реконструйовуються вулиці, тротуари, ведеться капітальне будівництво. Там – чотири прекрасних готелі, потреба в яких, як вдалось почути, досить велика, інвестори, в тому числі й закордонні, хочуть бачити, як розвивається те, куди вони вкладають гроші, а тому є частими гостями. Дороги у місті, як і на переважній частині території Польщі, - не йдуть ні в яке порівняння з нашими. Зараз чимало нововолинців заробляють гроші за кордоном. Єдина надія на їхнє повернення – подальший розвиток міста. Але якщо врахувати, що статус шахтарського воно поволі втрачає, про що неодноразово вже писала газета, то, мабуть, варто підтримати ті позитивні процеси, поштовх яким дало функціонування території пріоритетного розвитку. Тим більше, що вступ у ЄС нам найближчим часом “не світить”. І для провінційних міст – “справа потопаючих – у руках самих потопаючих”. А поповнити сумний список напівмертвих гірняцьких міст Донбасу – мудрості великої не треба.
