У волинському селі на озері вже п’ятнадцятий рік проводять чин Великого водосвяття - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.93 € 32.62
У волинському селі на озері вже п’ятнадцятий рік проводять чин Великого водосвяття

Фото з архіву Івана Суся.

У волинському селі на озері вже п’ятнадцятий рік проводять чин Великого водосвяття

Учора православні християни та греко-католики відзначили третє і заключне свято різдвяно-норічного циклу Хрещення Господнє, або, як його ще називають, Йордану чи Водохреще

У цей день під переспів дзвонів підносилися молитви, звучали святкові піснеспіви і, звичайно ж, здійснювалося Велике водосвяття. По-особливому людно було на Соминському озері у Луківській територіальній громаді. Традицію освячувати у прорубаній ополонці воду відродили в цьому селі у 2006 року, коли сільським головою обрали Івана Суся (нині він староста сіл Сомин та Відути). А чотири роки тому започаткували ще одну традицію – чин Великого освячення води на місцевому озері здійснюють три священники Української православної церкви.

Цьогоріч цю місію виконали отець Ростислав, настоятель церкви Святої Анни у селищі Луків, отець Володимир, настоятель церкви Пресвятої Богородиці у Миляновичах, та отець Миколай, настоятель церкви Пресвятої Богородиці у Новосілках.

Чотири роки тому започаткували ще одну традицію – чин Великого освячення води на місцевому озері здійснюють три священники Української православної церкви.

А затим почалось водохрещенське купання. Крижану купіль приймали ті, хто моржується, і ті, хто лише в цей день занурюється у воду, адже після освячення – вода цілюща. В ополонку по черзі спускалися навіть цілими сім’ями. За словами старости Івана Суся, до освяченої ополонки люди йшли та їхали аж до пізнього вечора.

А щодо відчуттів, то більшість переконує, що коли тричі зануришся у воду, то мов на світ народишся, відчуття такі, що словами описати неможливо. Екстремальне купання забезпечує зарядом бадьорості, підняттям тонусу та здоров’ям на довго. Хто ж був менш сміливий, вмивали освяченою в ополонці водою руки та обличчя. Й, незважаючи на колючий мороз, радісні, з теплом у серці верталися до своїх домівок, аби окропити кожен куток цією святинею, щоб протягом року у домі панувала злагода, добро та щастя.

Ірина КОВАЛЬЧУК.

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.