Це не просто дивно, а дивовижно: багато працівників чудових сучасних магазинів не знають навіть, що означають їхні назви, а про порушення чинного мовного законодавства вперше почули від ведучого рубрики...
Це не просто дивно, а дивовижно: багато працівників чудових сучасних магазинів не знають навіть, що означають їхні назви, а про порушення чинного мовного законодавства вперше почули від ведучого рубрики.
Мою кількаденну подорож вулицями Луцька та відвідування різних торговельних закладів можна було б назвати “ходінням по муках”, якби не спілкування з людьми, котрі хоч і з деяким подивом, але й з розумінням зустрічали запитання: “Що означає назва вашої крамниці?”. А найбільш “фіолетово” було до моїх зацікавлень молодим людям, котрі зовсім недавно зі шкільного порога і рідного дому поринули у крутіж торгівлі та бізнесу. Який багаж — освітній, моральний — взяли вони з собою, ці випускники луцьких шкіл — 7-ої, 9-ої, 17-ої, 22-ої, обласного ліцею-інтернату? Звісно ж, не лише від педагогів це залежало, та все ж... — Від чого походить назва вашого магазину — “Орфей”?— запитую в крамниці з підназвою “Продукти харчування” на проспекті Волі. —“Орфей”? — перепитує Світлана. — Не знаю. —Це, мабуть, “музикальний бог”,— відгукується інша працівниця . Розповідаю дівчатам красиву й сумну давньогрецьку легенду про співця й музику Орфея та його дружину Еврідіку і врешті ставлю ще одне запитання, якого до мене чомусь не поставив ніхто: —А який зв’язок має давньогрецький Орфей до продуктів харчування і вишуканих сучасних напоїв, що яскраво-золотисто сяють на полицях крамниці? —Ну, це не нас, а власника треба питати. На цій же вулиці — магазин “Фокстрот”, повен-повнісінький техніки для дому — телевізорів, холодильників, пральних машин і т. п. З півгодини я витратив на те, аби хтось із продавців мені переклав це слово англійського походження, яке у старшого покоління асоціюється з назвою парного ритмічного танцю американського походження. Ніхто, абсолютно ніхто (а перепитав більше п’яти молодих осіб) не зміг мені відповісти. Можливо, хтось із них цікавиться газетою “Волинь”, то відповідаю: англійське слово “foxtrot” складене із двох слів “fox” (лисиця) і “trot” (швидкий крок). У логотипі магазину є образ лисиці, то продавці могли б здогадатися про зміст назви закладу, в якому працюють. Але знову ж: як пов’язати хитру лисячу мордочку з технікою для дому? Може, тут криється якась таїна бізнесу? І невже ми, лучани, українці, всі такі байдужі, що нікого ця таїна не цікавить? Ближче до центру міста — “секретний” у своїй назві квітковий магазин “Лілі-лайн”. Потім — “Revlo ”, “Олдем”, “Тигрес”, “M G”, “Plati um”, бар “Cherry”. Цікавенькою вийшла бесіда в магазині “M G” (“Манго”). На одне з моїх запитань із лексики одна з працівниць виявила, либонь, надмірну скромність: —Я даже відповідати на це питання не буду. —А хто з видатних поетів написав: “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя...”? —Франко, чи що? — спробувала вгадати друга юна особа. Не вгадала... Дівчата, що працюють в “Лілі-лайні”, теж без особливого успіху пробували мені цю хитромудру назву розтлумачити. Взагалі, тих “лайнів” у Луцьку розвелося чимало. А чого ж, он телекоментатори футбольних матчів уже, либонь, і забули називати рідною мовою лінійного суддю — усе “лайнсмен” чи то “лайсмен”. А чого ж, звучить! А своєю? “Дастьбі... Колись будем і по-своєму глаголать” (Т. Шевченко). У якийсь момент між бесідами у зашифрованих іноземними, абревіатурними й абсурдними назвами “точках” нинішнього підприємництва подумалось: мабуть, саме тому й не люблять Шевченка вороги української нації, нищителі й отруювачі бруднослів’ям нашої мови, що він геніально-пророче передбачив, висміяв і затаврував перевертнів, недолюдів, правнуків поганих, лукавих і недовчених “моголів”. У статті 35 Закону про мови в Україні, який діє, чи пак повинен діяти, з 1990 року, чітко, ясно, аж ніяк не двозначно записано: “Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою”. Відтак запитуємо: чи українською мовою названо крамничку, що на вулиці Лесі Українки, “Віпурі Кет”? Ні, тут лише літери українські, а зміст цих двох слів залишається для покупців і лучан, як кажуть, за сімома печатями. У магазині “Евросеть” молоді люди, котрі зустріли мене, потенційного покупця, російською мовою, не могли навіть уявити, що назву їхнього торговельного закладу можна перекласти українською. Та й ніхто з чималенького колективу не знав, що “сеть” — це або “мережа”, або справді “сіть”, “тенета”. “Перекладу вимагає закон”,— пробую пояснити, але марно. А чим же красується вулиця імені великої української поетеси? Маємо тут, любі земляки, й абревіатурні покручі “Левдів”, “Ортеол”, “Аллада” (таке враження, що назви шукали діти, котрі люблять гратися в слова), і не наші написи “Mila o” (чому вже не “Мілан”?), “Belado a”, “Pa adol” (аптеки), і книжковий “Пасаж” переважно з неукраїнською літературою та пресою, і тісненький, але симпатичний “Антикваріат” — приємний виняток не з правила, а з мовного свавілля. Співвласник “Антикваріату” Володимир Русин каже: —Не розумію, як можна бути українцем і не любити його мови, вигадувати якісь незрозумілі слова чи принизливо схилятися перед чужоземними? —Назви організацій, торговельних підприємств, закладів громадського харчування повинні вписуватися в архітектуру й культуру міста,— сказав мій випадковий співрозмовник, що зустрівся на вулиці Винниченка, начальник обласного управління земельних ресурсів Сергій Шабала. Не можна не погодитись і з Раїсою Мудрик, начальником управління торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення Луцького міськвиконкому: —Багато залежить у цьому питанні від свідомості людей, їхнього менталітету. До нас підприємці приходять уже з готовим статутом, де назва може й не бути зазначена. Дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі ми видаємо на підставі рішення міської ради і вимагаємо ряд необхідних документів: про право власності на приміщення чи на його оренду, висновок санепідемстанції, книгу скарг і пропозицій. —А чи надаються владою міста якісь рекомендації щодо назв і дотримання мовного законодавства? —Як на мене, такі рекомендації варто надавати управлінню архітектури в процесі вивчення проекту торговельного закладу та його затвердження. Тією чи іншою мірою задовольняли мої зацікавлення в магазинах “Крез” (назва походить від імені царя стародавньої рабовласницької держави Лідія і символізує багатство), “Там Там” (ці два слова, чомусь не зв’язані між собою жодним розділовим знаком, виявляється, означають не азіатський ударний музичний інструмент, а всього-на-всього побутове, безадресне визначення місця, напрямку), “Авіва” (від назви єврейського місяця й міста “Тель-Авіва”), в аптеці “Сальве” (буцімто побажання здоров’я), кафе “Фелічіта” (“Щастя”). А от приємна розмова з завідувачкою гастроному “Салют” на проспекті Перемоги ані на йоту не наблизила до пояснення взаємозв’язку між назвою магазину і продуктами харчування. На вулицях Луцька що не крок, то “Diawest”, “Diesel”, “Roshe ”, “Media”, “Life:)”, “Megasport”, “Digital Phota Txpress”, “Clty Life”, “Gedeo Richter”, “Capri”, “Reporter” (обов’язково з наголосом на передостанньому складі, як сказала працівниця Оксана, оскільки це назва польської фірми). Господи, скільки ж може бути порушень мовного законодавства і публічного словесного абсурду в одному лише не такому вже й великому українському місті?! Є ще ж “русько-украйонський” “Волиньтабак”, немилозвучно-двозначний “Вопак”, українсько-англійський “Київстар”, отруйна “Ефа”, бозна-яка “Емуна” і т. д. Ні, мабуть, це не просто хохляцьке приниження перед іноземщиною, свідоме чи несвідоме “оглуплення” громадян, а справжня мовна окупація краю і України при дивовижній байдужості влади до проблеми захисту національного інформаційного простору. Відкритим і прикрим залишається питання, чому досі в державі (а відтак і в кожній області, в кожному місті) не створено комітету (департаменту) мовної політики. За нинішніх умов розпач українського академіка, уродженця Володимира-Волинського Агатангела Кримського, висловлений сто три роки тому віршем “В зденервуванні”, залишатиметься болючим і гострим для українців ще десятки чи й сотні років. Ні, мову народ збереже, як беріг протягом століть колоніального рабства й насильства. Але що заважає високим, високооплачуваним державним посадовцям і нижчим за рангом службовцям уже негайно, сьогодні й завтра “власть употребить”, тобто виконувати закон? Ніхто ж не відає, коли свідомість громадян стане настільки високою, що порушників закону чи зрадників мови просто не буде. Якби ми вчились так, як треба... Моя, так би мовити, інформація про те, що слова “жасмін” в українській мові немає (є “жасмин”) анітрохи не збентежила працівників однойменного магазину, що на вулиці Лесі Українки. — Все тут правильно, бо так зареєстровано. Ось і пакети-мішечки з таким написом — для покупців. П’ять великих скалічених слів, як виклик, як знущання над рідною мовою, хизуються в “Алладі” (один напис на вулиці, ще чотири в приміщенні). “Жасмін” — і годі. Будь ти хоч тричі грамотним, мером чи президентом — “Жасмін”. Жах, дурниця, абсурд, але “зареєстровано”. —Мені взагалі-то байдуже до цього,— каже працівник магазину “Аллада”, в якого орендує приміщення “Жасмін”, Сергій Романів. — Мені головне, аби діло йшло, люди працювали й отримували зарплату. Що ж, по-своєму підприємець має слушність. Бо ж питання не так до нього, як до тих, хто реєструє назви-каліки і ревно слідкує за тим, аби торговці справно платили податки. За логікою, помилку слід виправити за рахунок того, хто санкціонував безграмотність. В афіші до Дня Конституції, виготовленій видавництвом “Твердиня”, один із святкових заходів (концерт) названо: “Ти всіх світліша, рідна Україно”. Чому б не надрукувати по-людськи, правильніше, по-українськи: “Ти за всіх світліша, рідна Україна”. Щоправда, й так не зовсім зрозуміло, за кого вона світліша. Маємо, тобто, неоковирність стилю. В цій же афіші повідомляється про “Конкурс дитячого малюнку” (замість “малюнка”). Не кажу вже про відсутність ком перед зворотами. Біля обласної друкарні є зупинка “Типографія”. А на приміщенні друкарні-“типографії” — “Агенство нерухомості” (перше слово в цій назві пишеться, звичайно ж, “агентство”). Агентства ж (департаменту, відділу, управління) з дотримання Закону про мови й українського правопису в місті немає. Сумно, панове! До речі: у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» 170 тисяч (!) слів.
