Роздуми з приводу розгулу пияцтва і боротьби з цим злом...
Роздуми з приводу розгулу пияцтва і боротьби з цим злом.
Ольга КОЖЕМЯКІНА, викладач Волинського училища культури і мистецтв, у минулому — відповідальний секретар комісії по боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом при Луцькому райвиконкомі
ТРОХИ ПОВЧАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ З тих незапам’ятних часів, коли людство навчилося робити з винограду вино, люди, одурманені хмільним зіллям, не переставали здійснювати злочини, хворіли і передчасно помирали. Одні наживались на вині, інших воно пускало по світу. І вже з давніх-давен знаходились мудрі голови, що вели боротьбу із “зеленим змієм”. Про те, що антиалкогольна пропаганда велась вже чотири тисячоліття тому, свідчить болгарський вчений Л. Бабінов у своїй книзі “Медицина Стародавнього Єгипту”. Зокрема, саме таким є вік знайденого при розкопках напису на камені, який вчений наводить у своєму дослідженні: “Не погуби себе, коли сидиш у пивниці, не втрачай розуму і не забувай своїх клятв. Коли ти впадеш і схопишся за край одягу того, хто поруч, ніхто не подасть тобі руки допомоги. Навіть приятелі — і ті відвернуться і скажуть із гнівом: “Йди геть, п’янице!”. Спартанський правитель Лікург, що зрозумів згубний вплив алкоголю для нащадків, обнародував закон, який категорично забороняв молодятам пити вино у день весілля. Те ж саме правило споконвіків існує і у слов’янських народів. Згідно із законами Стародавньої Греції нетверезий стан людини в момент скоєння нею злочину збільшував її відповідальність. У Росію горілку стали привозити з-за кордону за часів Івана Грозного, а пізніше з’явилося власне виробництво. Царський уряд, починаючи з правління Івана ІІІ, встановив монополію на продаж вина і горілки в “царських кабаках”, що приносило величезні прибутки казні. На протязі століть ні про жодні заходи по захисту здоров’я народу, його моралі не було й мови. Все це призвело до того, що в Росії укорінилась міцна традиція — будь-яка знаменна подія мусила відзначатись з допомогою спиртного. Перші згадки про боротьбу з пияцтвом належать до царювання Петра І, який заснував спеціальну чавунну медаль “Пияк”. Вона мала форму восьмикутної зірки і важила п’ять кілограмів. За допомогою ланцюга медаль прикріплювали до роз’ємного обруча, який одягали на шию п’яниці незалежно від звання і соціального стану. Удостоєний цієї “нагороди” мав протягом тижня носити медаль на шиї. У 50—60 р.р. ХІХ ст. у Росії виникають перші товариства тверезості. У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. серед українців Галичини також виникають “братства тверезості”, товариство “Відродження”. Однак досягти успіху вони не могли: державні правителі були зацікавлені у високих прибутках від продажу спиртного. За свідченням історика Б. Савчука, у 20—30-х роках минулого століття західноукраїнське населення щороку пропивало 450 млн. злотих (все населення тодішньої Польщі — 1,5 млрд. злотих). Лише у Луцьку у січні 1930 року було продано 14 вагонів горілки! Знаючи, що жителів тогочасного міста нараховувалось 35 тис. чоловік, робимо висновок про нездоровий спосіб життя наших дідів. На початку 30-х років товариство “Відродження” вже мало 27 філій, 135 гуртків і 6,4 тис. членів. Вступ до нього супроводжувався складанням присяги. До структури руху тверезості в ті роки входили гуртки “абсистентів” (від лат. “утримування”) при “Просвіті”, “Рідній школі”, студентських, учительських організаціях. Наш земляк, що у 30-х роках був активним просвітянином, Микола Куделя, згадував, що коли хтось із членів “Просвіти” “допускав пияцтво, то на загальних зборах організації його поведінка гостро осуджувалась, а іноді перед таким двері “Просвіти” назавжди закривались”. З перемогою радянської влади антиалкогольна пропаганда формально посилилась. Але водночас загальновідомим є факт, що в роки індустріалізації серед джерел фінансування було форсоване розширення продажу горілки: у 1927 р. завдяки цьому бюджет одержав понад 500 млн. рублів, у 1930 — 2,6 млрд., а у 1934-ому — 6,8 млрд. рублів. У 60—80-ті роки держава знову почала активно протидіяти розповсюдженню алкоголізму: посилюється кампанія проти самогоноваріння, вживання спиртних напоїв на робочому місці, алкогольні напої продаються у спеціалізованих магазинах у чітко визначені години дня. При виконавчих комітетах місцевих рад створюються комісії по боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом, невиправних пияків беруть на облік, з ними проводиться відповідна робота, їх направляють на примусове лікування. Чітко, з перевиконанням плану, працюють медвитверезники...
ІЗ ЧАРКОЮ В РУЦІ ДАЛЕКО НЕ ЗАЙДЕШ Для молодої України серйозною загрозою існування держави, на моє переконання, є не тероризм, а алкоголізм: пересічний українець випиває щороку 12 літрів чистого алкоголю! Офіційно в Україні — 720 тисяч хронічних алкоголіків. А неофіційно? Втім, і наші сусіди-росіяни б’ють на сполох: О. В. Нємцов у своєму дослідженні “Алкогольна смертність в Росії” дійшов висновку, що кожен третій росіянин помирає від горілки! Згідно з даними газети “Аргументы и факты” (№ 22, 2006 р.), “за перший квартал цього року в Росії померло 585,8 тисячі чоловік, а народилось 352,7 тисячі... Динаміка тривалості життя є дзеркальним відображенням кривої споживання алкоголю”. Ми теж вимираємо, як би не хотілося цього визнавати... Попри все, торгові марки, що випускають алкогольні напої, процвітають. Задля збільшення популярності більшість із них є спонсорами великих і малих шоу, різноманітних чемпіонатів, концертів, ювілеїв, телепрограм і т. ін. Так, протягом однієї години вечірнього часу я нарахувала на одному лише каналі СТБ тринадцять включень реклами спиртних напоїв! А чого вартує, наприклад, той факт, що у 2005 році в Києві на День незалежності компанія emiroff продавала горілку за ціною дві гривні за пляшку! Як в роки царя-батюшки, так і в часи незалежної України виробництво спиртних напоїв — один із найприбутковіших бізнесів. Пересічний українець шукає за звичкою порятунку від стресів, невизначеності в чарці. “Зелений змій”, мов Лаокоон, обплутав своїми кільцями... тіло держави” (В. Гей, повість “Жалобний обід”). В Україні народ здавна зневажав п’яниць, розповідав про них смішні історії. По ярмарках водили ведмедя, який показував, як “п’яний чоловік повертався з шинку додому”. Народ склав десятки приповідок, прислів’їв про пияцтво і п’яниць. Зокрема, “П’яниця і свиня — то однакові звання”, “Де пияцтво, там і ледацтво”, “Допився до того, що в хаті вітер віє”, “Сім’ї відцурався — з горілкою обвінчався”, “Пий, брате, пий, а на старість — торба й кий”, “Як гуляє, так гуляв,— ні чобіт, ні халяв, поки додому дійшов — підошов не знайшов”. Нині, на початку ХХІ століття, пияцтво, алкоголізм фактично перетворились на величезну соціальну трагедію — і про це з болем свідчать і працівники правоохоронних органів, і медики, і освітяни. То ж чи не пора всім знову згадати старе гасло “П’янству — бій!” і на ділі, кожному зокрема та всім миром загалом, утверджувати тверезість як норму життя? Нам треба привчити себе до того, щоб навіть картина вживання алкоголю нас шокувала. Невже ми настільки немічні духом, що остаточно здамося на милість “зеленого змія”?
