Інтерв’ю з начальником управління Національного банку України у Волинській бласті Олександром Бєліком з нагоди 10-річчя введення в обіг національної грошової одиниці...
Інтерв’ю з начальником управління Національного банку України у Волинській бласті Олександром Бєліком з нагоди 10-річчя введення в обіг національної грошової одиниці.
— Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, – сказав Олександр Бєлік. – Було створено один з невід’ємних атрибутів державності – національні гроші. Зараз пригадується лише відчуття задоволення від успішно завершеної роботи, хоча, звичайно, це була передусім важка, напружена, цілодобова праця не лише спеціалістів управління, а й всіх банківських установ із забезпечення обмінних операцій та роз’яснювальної роботи серед населення. Працівники управління тривалий час здійснювали нагляд за станом обміну в комісіях при районних адміністраціях. — Скільки разів змінювався дизайн банкнот і яка в цьому потреба, адже це додаткові витрати Національного банку як державної установи? — Так, зміна дизайну – це витрати, проте вони необхідні з точки зору захисту грошових знаків від підробки. Частіше змінювався дизайн банкнот дрібних номіналів, зокрема, вигляд банкноти номіналом 1 гривня змінювався чотири рази, крупніших номіналів – по три рази, 50-гривневих і сотенних купюр – по два рази, незмінним залишився поки що вигляд банкноти номіналом 200 гривень. Зараз близько 60 відсотків банкнот, які знаходяться в обігу, – це банкноти нових дизайнів. — Яким чином визначається потреба у випуску нових банкнот? — Треба сказати, що цей процес іде постійно і паралельно із вилученням готівки. Крім аналізу обсягів вилучених зношених банкнот, потребу у випуску нових банкнот визначають, виходячи із існуючих норм на терміни їх використання в обігу, які досить обмежені, особливо для низьких номіналів: банкноти номіналом 1 гривня та 2 гривні – 10-13 місяців, 10 гривень – майже два роки, 20 гривень – три роки. Національний банк постійно здійснює планування обсягів випуску для формування запасів готівки на початок кожного року. Постійно вивчається питання обсягів готівки поза банками, адже зменшення цього показника дає можливість зменшити кількість банкнот, а відтак і витрати на їх випуск. Щоразу, коли уряд приймає рішення про збільшення соціальних виплат, виникає потреба у більшій кількості готівки. Зараз готівковий обіг обслуговує понад 1,6 мільярда штук банкнот, що в два рази більше, ніж десять років тому. Тому особливо важливим є питання прогнозування необхідних обсягів банкнот та монет для того, щоб люди могли отримати свої пенсії та зарплати, які постійно зростають. Важливим також є і питання повернення готівки в банківську систему, зростання швидкості її обороту та розширення сфери застосування населенням безготівкових розрахунків. Зараз у нас лише 5 відсотків розрахунків за товари та послуги здійснюється в безготівковій формі і досить високий показник питомої ваги готівки в загальному обсязі грошової маси – понад 30 відсотків, в той час, коли в розвинених країнах – близько 8 відсотків. — Чи свідчить зростання кількості готівки в обігу про посилення інфляційних процесів? — Як я уже говорив, випуск готівки відбувається постійно, інакше одного разу довелося б взяти банкноту, яка б просто розсипалась у нас в руках. Проте так званий додатковий випуск, який ви маєте на увазі, здійснюється далеко не так просто. Рішення приймається з врахуванням показників економічного зростання, рівня інфляції та обсягу грошової маси. З радянських часів у нас залишилась унікальна звітність про касові обороти, якої немає в інших країнах і яка дає нам можливість оцінити так звану емісійну різницю між надходженнями та видатками. Основна частина видатків в обіг здійснюється через виплату заробітної плати, а надходить готівка до банківської системи переважно через продаж товарів та послуг, проте є й інші показники, які можна дослідити лише із звітності Національного банку. Якщо спостерігається позитивна емісійна різниця, що свідчить про переважне надходження готівки до банків та зменшення готівки поза банками, то відповідно немає потреби у збільшенні готівкової маси. Якщо процеси росту вітчизняного виробництва та соціальних виплат відбуваються паралельно, і люди витрачають свої кошти на придбання товарів, то випуск готівки також не призводить до інфляції. Проте існує і так званий тіньовий сектор, який важко прогнозувати. Тому так багато говориться, з одного боку, про розвиток вітчизняного виробництва та механізмів безготівкових розрахунків, з іншого боку — про формування сприятливих умов для виведення частини готівкових розрахунків із „тіні”. Вивчення всіх цих факторів – це дуже складний аналітичний процес і надзвичайно високий рівень відповідальності, адже забезпечення стабільності гривні – це конституційна функція Національного банку. — Наскільки добре налагоджено процес випуску грошових знаків в Україні, наскільки вони відповідають міжнародним стандартам? — Невід’ємним атрибутом суверенної держави є не лише наявність власної валюти, а й власного її випуску, чого Україна успішно досягла. На найвищому рівні здійснюється випуск банкнот та монет, в тому числі пам’ятних та ювілейних, які мають колекційну цінність. Одними з найсучасніших є банкнотна фабрика, яку введено в експлуатацію в 1994 році, Монетний двір Національного банку (працює з 1998 року) та фабрика банкнотного паперу. З високою художньою майстерністю освоєно складні технології виконання монет із золота, срібла та біметалевих монет найвищої колекційної якості „пруф”. Випущено 22 серії монет на різну тематику, які користуються великим попитом навіть за кордоном. Потужність банкнотної фабрики — 1,5 мільярда банкнот або іншої захищеної друкованої продукції. Міжнародним визнанням Монетного двору стало надання йому статусу члена „Конференції директорів монетних дворів”, його продукція виставлялась на міжнародних нумізматичних форумах в США, Німеччині, Чехії та Швейцарії, в Україні виконуються також замовлення іноземних держав. — Отже, підбиваючи підсумки 10-річчя грошової реформи, Національному банку є чим пишатись. — Гривня витримала складні економічні процеси не лише в середині держави, а й пережила міжнародні фінансові кризи і, думаю, суспільство оцінить результати. Хочеться побажати всім нам сильної національної валюти, основою якої була б зростаюча розвинена економіка, і, як наслідок, ми мали б підвищення життєвого рівня та добробуту людей, чого, без сумніву, давно заслуговуємо і для здійснення чого наполегливо працюємо.
З ІСТОРІЇ ГРОШЕЙ Сучасні гроші в Україні мають свою історію. У Київській Русі в обігу були так звані кунні гроші - хутра або шкіри хутрових тварин куниці і білки. У XI-XII ст. з розвитком торгових відносин в князівській Україні розвивається виготовлення металевих грошей в формі срібних злитків гривні. Відомі київська гривня - шестикутний злиток і чернігівська гривня - ромбоподібний злиток. Обидві гривні містили по 196 грамів срібла, яке дорівнювало 7,5 кунних грошей. У XII ст. з’являється золота гривня, в якій містилося 4,4 грама золота, яке дорівнювало 50 кунним грошам. В XIII сторіччі з’явилися також рублі - срібні злитки вагою, удвічі меншою, ніж гривні. Ця грошова одиниця однак недовго існувала на українських землях і закріпилася переважно в Новгородській і Московській землях. Слово «гривня», мабуть, утворилося від праслов’янського кореня «грива» - «шия», первісне значення слова «гривня» - «шийна прикраса» - доповнилося значенням «грошова одиниця» внаслідок звичаю робити шийні прикраси з монет. З розпадом Київської Русі припинилося використання національних грошових знаків. Вдруге національні гроші з’являються з відродженням української державності на початку XX ст. Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця. Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень. Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю української держави карбованець, що поділявся на 200 шагів. Було виготовлено ескізи купюр у 10, 25, 50, 100, 250 та 1000 карбованців. Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню. «Більшовицькі тисячки», запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець = 5457000000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти. Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І.Лопати. Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, — український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця ставала протягом 1992—1995 років жертвою інфляції, зумовленої економічною кризою перехідного періоду. Посилення у 1995 році і першій половині 1996 року стабілізаційних процесів в економіці створило належні умови для запровадження гривні. Відповідно до Указу Президента України та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2 - 16 вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валюту України - гривню.
