Із своїх 65 (до речі, завтра буде святкуватись цей ювілей) 34 роки Василь Миколайович Квятковський віддав Луцькій зразковій автомобільній школі Товариства сприяння обороні України (скорочено ТСОУ). Якраз напередодні цієї події ми й зустрілися з ювіляром...
Із своїх 65 (до речі, завтра буде святкуватись цей ювілей) 34 роки Василь Миколайович Квятковський віддав Луцькій зразковій автомобільній школі Товариства сприяння обороні України (скорочено ТСОУ). Якраз напередодні цієї події ми й зустрілися з ювіляром.
Василина БЛАВАТ
— Василю Миколайовичу, відчуваєте вагу літ на своїх плечах? — Знаєте, я постійно знаходжусь серед молоді. Адже в автошколі кілька разів на рік відбуваються випуски курсантів, молодих енергійних хлопців та дівчат. То якось не особливо зважаєш на те, скільки літ за плечима. — Автошкола, як кажуть у вашому викладацькому колективі, то ніби ще одна велика дитина Квятковського.... — Дійсно, тут я , як в рідному домі. Адже прийшов в автошколу в 1972 році. За плечима, правда, вже був деякий життєвий досвід: Ковельське училище автомеханіків, служба в рядах Збройних сил, навчання в Київському автодорожному інституті. Почав викладати автосправу. Робота була до душі. Отак і прикипів до автошколи. А ось уже майже два десятиліття очолюю цей чудовий колектив. Чудовий, бо люди тут справді працюють надзвичайно віддані автосправі. Було ж усяке: і зарплати по півроку не бачили, і база навчальна вимагала поліпшення. Та все подолали. Ось уже понад 40 літ трудяться в автошколі справжні аси автосправи — Володимир Гах, Йосип Похильчук. Найвищої похвали заслуговують майстри виробничого навчання Микола Лукашук та Юрій Козлюк, інструктори індивідуального водіння Ігор Зіркевич та Леонід Гузь. Та лише хороше можу сказати абсолютно за кожного нашого працівника. — Автошкола носить високе звання «зразкової»... — Заслужити його було нелегко. Але ще важче підтверджувати це звання роками. Зараз ми не лише готуємо водіїв автотранспортних засобів різних категорій, але й одними з перших в Україні одержали ліцензію на право підготовки інструкторів з індивідуального навчання водінню. Маємо сучасну навчально-матеріальну базу: комп’ютерний та тренажерний класи, 8 класів-аудиторій, бібліотеку, автодром, парк автотехніки, 16 навчальних вантажних та 7 легкових авто. Але головне, звичайно, — колектив. Я ним просто горджуся. — Одним словом, на трудовий колектив вам пощастило. А як з домашнім колективом, хто тут у вас директор? — Ну, звичайно, стараюсь бути на висоті й вдома. У мене гарна сім’я: дружина, дорослі й самостійні син та донька, двоє внуків. — Василю Миколайовичу, зізнайтесь, домашнє авто водите самі чи інколи сісти за кермо дозволяєте дружині? Як себе почуваєте поруч з таким водієм? — Трапляється, що й дружина везе мене, правда, буває це вкрай рідко, але буває. Ну самі розумієте, коли... — від душі сміється мій співрозмовник. — Василю Миколайовичу, що ви самі собі побажаєте у свій день народження? — Скажу без перебільшення, я щаслива людина. На своїй роботі відчуваю перегук поколінь, бачу, яка кмітлива і енергійна молодь, маю гарну підтримку колективу, бачу нові перспективи розвитку автошколи. Було б здоров’я, в сім’ї гаразди та спокій у державі. Чого ще більшого можна бажати.
