— Чому у благополучних, заможних сім’ях нерідко виростають егоїстичні, невиховані, бездушні діти?
– Яке б ви запропонували покарання для батьків, які злісно ухиляються від виконання своїх основних обов’язків?..
— Чому у благополучних, заможних сім’ях нерідко виростають егоїстичні, невиховані, бездушні діти? – Яке б ви запропонували покарання для батьків, які злісно ухиляються від виконання своїх основних обов’язків?
Олег ГЛОВА, заступник начальника штабу Нововолинського міськвідділу УМВС: — Як правило, більшість з них — це діти, чиї батьки за “довгим” карбованцем поїхали на заробітки за кордон. Фактично діти залишаються поза контролем і увагою, бо ними опікуються бабусі та дідусі похилого віку. Але важливості виховних моментів не можуть замінити жодні гроші, і потім, як кажуть, пожинаються невтішні плоди. З досвіду роботи знаю, що такі діти переважно з неповних сімей, частина яких розпадається через ті ж заробітки. — Напевно, солідними штрафами. Або — громадськими роботами, скажімо, по прибиранню території міста, можливо, таким чином вдалось би заставити дорослих людей зайнятись основним батьківським обов’язком.
Ольга ЛАКШИ, директор центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Нововолинського міськвиконкому: — Напевно тому, що в таких сім’ях за матеріальним благополуччям не бачаться духовні цінності. Значна кількість таких родин головним у житті вважають матеріальний достаток, гроші. Таке спрямування дають і своїм дітям. І звідси — й відповідна оцінка ними всього оточуючого. Бо там, де прищеплюються високі моральні принципи, дитина ніколи не виросте байдужою і черствою. — Зрозуміло, такі родини штрафними санкціями не злякаєш. Може, ввести для них примусові курси з основ духовності і культури, які б стосувались моральних засад виховання? Або примусові екскурсії у виправні колонії? А ще — залучати до суспільної праці на користь держави або міста чи села, в якому проживають.
Ніна ТАМАН, бухгалтер, жителька Луцька: — Це трапляється, коли батьки перекладають виховання дітей спочатку на дитячий садок, потім — на школу. Нерідко можна почути з цього приводу таке: “А нащо вчителі — вони гроші одержують, то хай і виховують учнів”. Багато батьків не приділяють належної уваги синам і дочкам, вважаючи, що їх основне завдання — смачно нагодувати, гарно одягти... Хочеш мати хороших дітей — старайся, щоб вони відчували домашній затишок, зацікавленість до їх інтересів. Ми з чоловіком вважали, що саме батьківське тепло допоможе нашим дочкам вирости добрими, чуйними. Ми вчили їх, а тепер і внука, жити за можливостями, цінувати копійку, не думати, що багатство (а воно завжди впадає в очі дітям) — це вже запорука любові і благополуччя. — У цьому відношенні я б підтримала президента Білорусі Лукашенка і постановила так: раз дитина з’явилась на світ, то батьки повинні дбати про неї. Позбавлення батьківських прав, яке в нас, на жаль, часто зустрічається,— це ще півсправи. Бо просто забрати дітей і передати на виховання держави — це, по суті, подачка безалаберним людям. Треба примусити безвідповідальних батьків працювати, а із заробітку перераховувати гроші на утримання їх синів і дочок в інтернатах, сирітських будинках.
Світлана ФЕДОРУК, жителька Горохова, пенсіонерка: — Найчастіше через те, що батьки у таких сім’ях здебільшого зайняті проблемами сімейного благополуччя, яке бачать насамперед у задоволенні матеріальних потреб, а в тому числі і матеріальних потреб своїх дітей. Духовність, моральність при цьому наче би відступають на задній план. Потім з’ясовується, що саме вони мали бути наріжним каменем виховання, але з’ясовується це тоді, коли змінити щось вже просто неможливо. — Вважаю, питати з них за це слід значно суворіше. Очевидно, треба внести і певні зміни у нині чинне законодавство, яке дозволяє таким «злісно ухилятись». Правильне виховання дитини – то найголовніший обов’язок батька з матір’ю перед суспільством. А обов’язки треба виконувати.
Іван КАРП’ЮК, сільський голова села Шклинь Горохівського району: — Причина у крайнощах, які в таких сім’ях спостерігаються. Перша – недостатня увага дітям і спрямованість усіх зусиль батьків на матеріальний фактор, що стає головним. Друга (особливо часто це бачимо в сім’ях, де одна дитина) – надмір саме тієї уваги, завдяки якій дитина змалечку звикає, що все повинно обертатися довкіл неї, все повинно бути лише для неї і всі повинні слугувати лише їй. — Треба прийняти такий закон, який би передбачав матеріальну відповідальність батьків за неправильне виховання. Зараз держава виділяє батькам у зв’язку із народженням та вихованням дитини загалом чималі суми. Але за моїми спостереженнями приблизно 50 відсотків батьків тратять їх не за призначенням, а нерідко просто пропивають. Держава може позбавляти їх батьківських прав і брати виховання їхніх дітей на себе. Але за все треба платити. Думаю, правильно було би для тих, хто злісно ухиляється від виконання батьківських своїх обов’язків, законодавчо впровадити примусові роботи на матеріальне відшкодування затрат, які завдаються суспільству у зв’язку із вихованням їхніх дітей.
Тетяна ЧЕРЕДНИЧЕНКО, колишній вихователь колишнього дитсадка № 36, м. Луцьк: — Мій великий досвід спілкування з дітьми і батьками показує — там, де заможна сім’я, там треба багато працювати, а на дітей не звертають, або майже не звертають увагу. Не тому, що вони погані люди, просто на дітей не вистачає часу. І чим більше здобувають, тим більше хочеться, і це ще більше поглинає часу. А на дитину теж треба тратити багато часу, ставитися до виховання дуже серйозно, щоб виховати порядну, нормальну людину. Похапцем цього не зробиш і нічим не відкупишся. З іншого боку, і в незаможних сім’ях, де батьки поглинуті роботою, так буває. — Карати треба суворо, аж до встановлення кримінальної відповідальності за таке ухиляння. Дитина — це та ж людина, найбільша цінність у нашому житті, і хто не розуміє, що він відповідальний перед суспільством за виховання людини, доброї, свідомої, повноцінної, той має бути покараний. Мій великий досвід засвідчує, що батьки, котрі злісно ухиляються від виховання, як правило, не розуміють слів переконання, вони тільки бояться покарання. Тому я за таке суворе ставлення до них.
