Жіноча доля: у 14-й бригаді Аня – воїн, для донечок – найдорожча на світі людина, МАМА - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
Жіноча доля: у 14-й бригаді Аня – воїн, для донечок – найдорожча на світі людина, МАМА

Жінка-берегиня, Жінка-захисниця!

Фото з фейсбук-сторінки: 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого.

Жіноча доля: у 14-й бригаді Аня – воїн, для донечок – найдорожча на світі людина, МАМА

Аня у військовому однострої і Аня у вишитій власноруч сукні, - можливо, на чиюсь думку, дві різні жінки, кожна з яких по-своєму прекрасна. А от ми міркуємо не так, - для нас Аня завжди неперевершена, а для своїх донечок – найдорожча на світі людина і приклад для наслідування. Бо вона – МАМА!

-Коли тільки пішла служити, доньки зміну мого іміджу сприйняли по-різному, - розповідає Анна. – Старша, вже доросла, казала «мамо, зніми цю форму, одягнися гарно…» Молодша ж висловила своє коротким «прикольно!», - сміється співрозмовниця. - Втім, в обох них був легкий шок, коли я вперше заступила в наряд, і не ночувала вдома…

 

 Зараз, зізнається Аня, обидві доньки, і 18-річна Юля і 8-річна Даринка, і чоловік Олександр, теж військовослужбовець нашої Князівської бригади, вже звикли до того, що мама служить, що мама там, на Сході, захищає Україну. І точно знають, що навіть тут, на фронті, мама, за освітою - викладач образотворчого мистецтва, етики та естетики, не зрадить собі, і зробить все для того, аби світ навкруги став яскравішим і наповненим фарбами.

-Від нас самих залежить, які умови проживання ми для себе створимо. І якщо все необхідне, коли в червні минулого року прийшла служити в наш підрозділ, у мене вже було, то залишалося лише додати фарб, - усміхається Аня.

Так, з легкої руки жінки орнаментами оздобилися стіни в коридорах підрозділу, розквітли фантастичними рослинами в житлових кімнатах, повняться малюнками й шаржами скрізь, куди сягають руки художниці. «Вона в нас розумничка!», - з захватом кажуть побратими, яким Аня «під’яскравила» службу й життя. Особливо, коли бачать, як вона вправляється з кулеметом.

 

 -Люблю стріляти, люблю зброю, люблю навіть замаститися, розбираючи її. Щоправда, кулемет, - це поки що «найсерйозніше», з чого мені доводилося стріляти. А взагалі, найважче в армії, було наважатися сюди прийти після 15 років викладання у школі, - пригадує жінка. – Морально тут легше, фізично буває важче, втім, не так уже й часто, з огляду на те, що поряд надійний і дружній чоловічий колектив, побратими, які завжди допоможуть, підтримають, пояснять, підкажуть. Бо ж з огляду на те, що служу відносно недовго, все ще звикаю, пізнаю і вчуся. І відверто вам скажу, армією ще «не натішилася», у мене тут ще багато планів.

Наші найщиріші вітання, дорогі наші мами, матусі, неньки! І вибачте за сльози, за переживання, за ваше передчасно посивіле волосся. Ви нас народили не для війни, але коли війна кличе відстояти наше з вами майбутнє, ми, взявши в руки зброю, стаємо на захист своєї країни.

Серед тих, за ким найбільше скучає, каже Аня, - не лише рідні, а й учні. Але й тут вона знайшла застосунок своїм педагогічним навикам: займається із юними вихованцями недільної школи, що діє при греко-католицькому храмі в одному прифронтових сіл Луганщини, де завдання за призначенням виконує наша Князівська бригада. Ще одну свою пристрасть, вишивку, Аня залишила вдома. Власне, у Володимирі-Волинському, рідному місті Анни, її знають як авторку неперевершених вишиваних шедеврів, яка однією з перших у княжому місті відкрила для себе і послідовниць вишивку стрічками, і з-під голки якої вийшла неймовірних кількість надзвичайних робіт, у тому числі, сорочок, суконь і сукенок для дорослих і малечі. А передусім, - для своїх доньок. Утім, тут, в районі виконання завдань за призначенням, на вишивку, зізнається Аня, просто не вистачає часу.

 

 -Крайнє, що вишила, поки була у відпустці, - великодній рушник, - пригадує співрозмовниця. – І на цьому поки що все. Хоча, певна річ, улюблену справу не залишу. Як поєднуватиму її і армію? А як в армії бути мамою? Все зможу. Головне, до всього підходити творчо…

Наші найщиріші вітання, дорогі наші мами, матусі, неньки! І вибачте за сльози, за переживання, за ваше передчасно посивіле волосся. Ви нас народили не для війни, але коли війна кличе відстояти наше з вами майбутнє, ми, взявши в руки зброю, стаємо на захист своєї країни. Знаємо, доля матері воїна завжди важка. Пробачте нам за це!