Зранку, таке нечасто буває, виявилося сорок хвилин вільного часу, тож вирішила зробити зачіску. Оскільки бажання виникло спонтанно, до постійного майстра не потрапила — черга! Згадала про перукарню, нещодавно відкриту в дворі нашого будинку в районі вул. Гордіюк...
Зранку, таке нечасто буває, виявилося сорок хвилин вільного часу, тож вирішила зробити зачіску. Оскільки бажання виникло спонтанно, до постійного майстра не потрапила — черга! Згадала про перукарню, нещодавно відкриту в дворі нашого будинку в районі вул. Гордіюк.
Давно збиралася туди зазирнути: близько, а отже — мало б бути зручно... Місце не багатолюдне, тож і клієнтів, мабуть, не густо. Їх і справді не було. Три молоді жінки, вочевидь, майстри, сиділи у кріслах, одна пила каву, двоє інших жваво обговорювали новинки сучасного макіяжу. На моє “Добридень! Чи можна у вас зробити укладку?” ніхто ніяк не прореагував. Так, наче мене і не було на порозі. Ну, чисто тобі, як у Маяковського: “Не повернув головы кочан и чувств никаких не изведав...”. Зачекавши хвилину-другу, повернулася я і пішла геть. І лиш услід почула: “Заходьте, жіночко, заходьте!”. Не зайду, дівчатка. І клієнтом вашим постійним не стану. Благо, тепер у нас є вибір і ми можемо ходити туди, де нас мають за людей і обслуговують професійно.
