Під листом, отриманим редакцією із села Перемиль Горохівського району, – аж 179 підписів. Можна сказати, що чоловік, котрий, як з’ясувалося, збирав ці підписи, мандруючи від хати до хати, потрудивсь непогано...
Петро БОЯРЧУК
Під листом, отриманим редакцією із села Перемиль Горохівського району, – аж 179 підписів. Можна сказати, що чоловік, котрий, як з’ясувалося, збирав ці підписи, мандруючи від хати до хати, потрудивсь непогано.
А в самому листі – лише 17 рядків тексту. Ідеться про те, що місцевий ставок, на думку авторів, сільська рада свого часу незаконно надала нібито в оренду, не запитавши “думки села”. Що перемильці взагалі “всі проти того, аби цей ставок кому-небудь давали чи продавали”. Та чомусь “перемильці”, котрі начебто “всі проти”, жодним словом не натякнули в листі на те, що ж вони пропонують навзамін. Адже, думається, кожному з підписантів відомо, що все потребує догляду, а відтак – і певних фінансових затрат. Як відомо і те, що трапляється з об’єктами господарської діяльності, коли вони залишаються безгоспними. Зайве, мабуть, нагадувати, що користі від таких об’єктів врешті-решт не стає нікому. Тим часом перемильський сільський голова Надія Маселко, ознайомившися з листом, прокоментувала його коротко: якщо хтось вважає, що ставок незаконно здано в оренду, то нехай звертається з цього приводу в прокуратуру, а там розберуться, дотримано сільською радою законність чи порушено. — Не знаю, — сказала згодом, — що з людьми робиться. Де ідеться про особисту та приватну власність, то декотрі мої перемильці навіть на гріш не попустять. Вже й по гривні в рік на самооподаткування зібрати важко, а з іншого двору кошика картопель для лікарні не випросиш. А як державна власність, то, виходить, має бути нічиє. І нікому голова не болить, де, наприклад, брати гроші, щоби в Перемилі могла працювати лікарська амбулаторія, а на території сільської ради – і чотири фельдшерсько-акушерських пункти, дитячий садок, загальноосвітні культурницькі та інші бюджетні заклади. Прагнення повніше наповнювати місцевий бюджет і спонукало Перемильську сільську раду передати ставок, що доти якийсь час був і справді неначе безгоспним, в оренду. На відміну від колись колгоспних, а нині вже розпайованих і переданих у приватну власність земель, він є власністю держави, а тому виносити це питання на розгляд сільського сходу не було жодної потреби. Втім, Надія Дмитрівна упевнена, що аби такий сход провели, то “думка села” теж схилилась би на її бік. Ставок, про який мова, має 7,24 гектара водного плеса, з якого на території села — 5,23 гектара. Решта “дзеркала” — за межами Перемиля і перебуває під юрисдикцією районної ради. Тому питання про здачу в оренду вирішувалося по частинах. За тим принципом, що районна рада здає частину ставу, яка за селом, а сільська – ту, що в його межах. Учасниками тендеру на право оренди ставу та вирощування в ньому товарної риби зголосилися Олександр Пасічник, Олександр Неборак, Роман Данилюк та Юрій Круковський. — Якщо відверто, — сказала Надія Маселко, — то я хотіла, щоби орендарем став Круковський. Він вже давно займається в районі рибництвом і має у цій справі досвід. Але за день до засідання тендерної комісії Круковський по телефону повідомив, що передумав орендувати наш став і свою кандидатуру знімає. Ще раніше відмовився від участі в тендері Олександр Пасічник. Залишилися Данилюк і Неборак. Переміг Данилюк, в родині якого теж є люди, які займаються рибництвом. Данилюк надав на розгляд тендерної комісії досить обґрунтований бізнес-план і запропонував вищу від Олександра Неборака орендну плату. Отже, вирішилося все з повним, можна вважати, дотриманням процедурних вимог і, думається, будь-які претензії в цьому зв’язку до сільського голови є безпідставними. Більше того, якщо районна рада “свою” частину ставка віддала в оренду на двадцять років, то Надія Маселко такого тривалого строку остереглася і обмежила термін оренди десятьма роками. А далі, уболіваючи за перемильців, зробила те, в чому тепер починає розкаюватись: наполягла, щоби в умови договору на оренду був внесений пункт, який дозволяв мешканцям села у вихідні та святкові дні ловити у ставку рибу однією вудкою з одним гачком. Здавалося, ніякого ажіотажу в цьому зв’язку не буде. Тим паче, що село – на березі Стиру, відтак без ставка є тут де і порибалити, і покупатися. Вода ж у цій частині річки і чистіша від ставкової, і завжди свіжа. Але це тільки допоки риби в ставку не було, з вудками до нього мало хто йшов. Усе змінилося, як в результаті діяльності орендаря кількість риби тут в декілька разів зросла. Тепер у вихідні дні від рибалок на ставку не обженешся, а святковими дехто схильний вважати вже всі, які не є, і свята, і присвятки. Можна, отже, зрозуміти орендаря, котрий, вклавши у зариблення ставу та вирощування в ньому риби шістнадцять тисяч гривень, про що сказав у сільській раді, змушений тепер дивитися, як ті, хто відпочинок з вудкою перетворює на промисел, розносять його працю і на ярмарок в Берестечку, і на всі боки. Але й цього комусь видається мало. Хотіли б, як сказала Надія Маселко, рибалити кожен день та ще й мережами. Ось це, на її думку, і стало призвідкою для листа до редакції газети. Тим часом Роман Данилюк вже поговорює, що, коли й далі подібне триватиме, від оренди змушений буде відмовитись. Чи виграє в цьому випадку село? Адже ставок, наче та миска, з якої, коли не поклав нічого, то й нічого не візьмеш. Якщо не матиме він над собою господаря, котрий і про зарибок турбуватиметься, і про годівлю риби та санацію водойми, а матиме лише тих, хто з вудкою полюбляє над ним просиджувати, до досить скоро і хороша риба переведеться. Хіба ж не так було у Перемилі в недалекому минулому?
