Пам’яттю, болем, тривогою і любов’ю продовжує змагатися письменницьке слово — таким лейтмотивом була пронизана розмова на V з’їзді НСПУ...
Пам’яттю, болем, тривогою і любов’ю продовжує змагатися письменницьке слово — таким лейтмотивом була пронизана розмова на V з’їзді НСПУ. Його делегати переважною більшістю голосів знову обрали головою Національної Спілки письменників України Володимира Яворівського. На з’їзді виступив Президент України Віктор Ющенко.
Василь ГЕЙ
Озвучений вже на початку з’їзду лейтмотив не «запрограмований» ні природною емоційністю митця, ні, тим паче, його політичними симпатіями чи антипатіями. Більше того, ідея, зафіксована у вислові давньоримського поета і драматурга Сенеки (молодшого) «Жити — значить боротися», є не естетичною, а відтак і не придатною для всебічного художнього осмислення буття. Тож деякі сучасні літератори зумисне, принципово уникають будь-якої «ідейності». Так, безкінечна боротьба знесилює, виснажує як окрему особу, так і весь народ, та хіба можна бути байдужим, не чинити спротиву, коли тебе зневажають, принижують, обкрадають? Безкарне обруднення наших світочів-словотворців (відомий бузинописець останнім часом плюється злістю зі сторінок газети «Сегодня»), неувага, м’яко кажучи, до української книги, «порубаний» на дрібнообласні частини видавничий процес, витіснення людей, наділених Божою іскрою таланту, на узбіччя суспільного життя — всі ці новочасні прояви історично тривалого малоросійства не виникли самі по собі. Це вислід цеківсько-парторгівського кравчукізму й кучмізму, спрямованих, по суті, проти незалежності й соборності України. Революційна , майданно-літературна «яворівщина» в лютому 2004 року продемонструвала суспільству ще раз: письменник — не просто поет, прозаїк, публіцист чи критик, він оборонець роду-народу, його честі й гідності. Тому і «ствердили» оплесками делегати з’їзду «формулу патріотизму» Юрія Мушкетика, який у вступному слові сказав: «Впаде останній письменник — впаде останній українець». Патріарх Київський і всієї України-Русі Філарет, благословляючи з’їзд, нагадав богословську істину про те, що силу зброї можна подолати зброєю, а слово здолати неможливо. Цілком зрозуміло, що й Володимир Яворівський у звітній доповіді з притаманною йому публіцистичною гостротою наголосив на тому, що повноцінний письменницький з’їзд (після позачергового протестного) проводиться для того, аби «знову означити наше (тобто письменницьке — В.Г.) місце в українському суспільстві, нашу громадянську роль і позицію в збереженні всіх базових цінностей української нації». Аналізуючи літературний процес, доповідач сказав про головні його ознаки — традиційну епічність, закоріненість в історію і сучасне життя української прози, образно-стильове розмаїття поезії, найпотужнішої в Європі, стрімку хвилю есеїстики та публіцистики. Вельми сувору, може, не зовсім справедливу, та небезпідставну оцінку дав Яворівський критиці: «... у нас взагалі немає літературної критики. Самі лишень поклони і розшаркування. Аж гидко. Як у ресторані». До цього можна додати, що деякі «критики» «розшаркуються» (за певну плату або навіть каву з коньяком у «забігайлівці») перед явними графоманами. У доповіді, співдоповідях та виступах прозвучали й імена письменників Волині — Ніни Горик, Олени Криштальської, Тетяни Яков’юк, В.Слапчука, Й.Струцюка, В.Лазарука, І.Чернецького, В.Лиса, П.Боярчука, В.Вербича, А.Криштальського, автора цих рядків. А вірш Надії Гуменюк про «мури, зорю й пожежу» і Владичу вежу душі, що змушена чинити опір навалі й сучасних орд, Яворівський зацитував повністю. Не можна сказати, що виступи делегатів — представників обласних письменницьких організацій — були дуже яскравими, але в кожному (від Волині слово мала Ніна Горик) була присутня тривога за долю слова, книги, культури. Дискримінацією українців і профанацією державності є й досі неукраїнський інформаційний простір. У майже годинному нетрибунному виступі-роздумі Президента України Віктора Ющенка йшлося про те, що не просто хвилює, а болить болем, палить вогнем і митців слова, і всіх українців — про мову і книгу, віру й історію, духовність і рівень матеріального забезпечення громадян. «Інститут Президента України є вашим партнером», — цими словами В.Ющенко подарував письменникам ще не вмерлу надію на звільнення українського книжкового ринку від російської окупації, на відновлення системи книгорозповсюдження і, може, навіть на певний матеріальний вимір літературної праці.
