БАТЬКОВА НАУКА

Батько й сімнадцятирічний син проживали в одному містечку, але в різних квартирах. Проте син Микола часто приходив до нього в гості, чаркували за одним столом. Того дня знову навідався. У батька були гості, серед них і 78-річний пенсіонер. Під час пиятики виявилося, що пенсіонер заборгував Миколиному батькові якісь гроші. П’яний Микола почав вимагати, аби той їх негайно повернув, при всіх присутніх жорстоко побив старого чоловіка. Пенсіонер помер. Його труп затягнули й кинули у ванну. А тут приїхала міліція...


Олександр ФІДРЯ.
Володимир КАЛИТЕНКО


ДОРОГА В НЕВІДОМЕ
Батько й син сиділи в залі апеляційного суду області. Сорокавосьмирічний Анатолій — на лаві поряд з іншими людьми. Микола, якому ще не минуло й вісімнадцяти, визирав злякано з «клітки», в яку під час суду саджають особливо небезпечних злочинців. Біля «клітки» стояла охорона.
А, здається, зовсім недавно батько із сином сиділи разом за одним столом, чаркували.
— Пий, синку, — повчав батько. — Горілка не шкодить. Головне після цього, аби нічого поганого не зробив.
Син на знак згоди кивав головою й обидва перехиляли чарку за чаркою.
Батько в цьому уже мав чималий досвід, розумів, що часто п’яного тягне на «подвиги», він стає надто хоробрим і вже ні з ким і ні з чим не рахується. У такому стані йому, як кажуть, море по коліна.
І ось тепер у залі суду вони знову дивилися один на одного й мовчали. Певне, у кожного із них роїлися свої думки. Можливо, навіть запізнілі каяття.
До залу зайшов суддя, вдягнутий у чорну блискучу мантію. Всі піднялися. Він оглянув зал й почав читати вирок. Всі слухали, затамувавши подих.
Микола Сульжук усі факти, які називав суддя, уже й так добре знав. Тому й не дуже вслухався. І лише, коли суддя наблизився до читання вироку, підсудний напружився, почав ловити кожне слово. Чим менше сторінок залишалося в руці судді, тим більше й більше від напруження червоніло обличчя Миколи. Ось-ось мав прозвучати вирок. Від того, що він зараз оголосить, залежало майбутнє Сульжука.
Суддя нарешті дійшов до головного:
«За скоєння важкого злочину, жорстоке вбивство сімдесятивосьмирічного Миколи Кондратьєва Микола Сульжук, житель міста Володимира-Волинського, засуджений на десять років позбавлення волі...»
— Вам все зрозуміло? — запитав суддя у підсудного, закінчивши читати.
— Зрозуміло... — ледве не захлинувся від хвилювання власною слиною вбивця.
Коли зал спорожнів, працівники міліції вивели й Миколу Сульжука, посадили в автомобіль й повезли. Так почалася його дорога у невідоме.

БОРГИ ТРЕБА ПОВЕРТАТИ ВЧАСНО
Микола Сульжук проживав у Володимирі-Волинському з матір’ю та сестрою. Батько сім’ю залишив й переселився в іншу квартиру. Там завів молоду співмешканку Олену. Проте Микола з батьком зв’язків не поривав, часто навідувався до нього в гості. Чаркували, бо обидва любили випити.
Того недільного дня Микола знову навідався до батька, який проживав на вулиці Луцькій. Батько із своєю співмешканкою сиділи на кухні й пили горілку. Микола вже перед тим добре хильнув із друзями на вулиці, навіть не закушував, бо на харчі грошей не вистачало.
— Сідай, — запропонував Анатолій й налив сину чарку.
Микола не відмовився.
Пляшка швидко спорожніла. Син зайшов у кімнату, трішки поспав й подався додому.
Вдома Микола просидів довгенько. Вже давно стемніло. Вийшов на вулицю, постояв трішки біля свого будинку й знову попрямував до батька.
У батька цього разу, крім Олени, на кухні сидів знайомий дідок Микола Кондратьєв, який частенько навідувався до Анатолія. Всі, хто його знав, чомусь називали «Фантомасом». Втрьох вони пили горілку. Запрошувати Миколу до столу не було потреби. Він сам підійшов і сів біля батька. Правда, горілка вже закінчувалася. Всі випили ще по чарці-другій і пляшка спорожніла.
Кондратьєв піднявся, покопався у своїх кишенях, знайшов десять гривень й простягнув Миколі:
— Перебіжи й купи горілки. Ти знаєш де.
— На всі гроші? — запитав хлопець.
— Звичайно...
Микола повернувся досить швидко, поставив на стіл літр самогонки.
Знову пили.
Близько півночі прийшла знайома Миколи дев’ятнадцятирічна Мирослава, котра щойно повернулася з тюрми й тимчасово проживала на квартирі в Анатолія. Сіла також за стіл, але пити чомусь відмовилась.
Коли, врешті-решт, майже допили самогонку, Кондратьєв перший не витримав, пішов у кімнату й ліг спати. На іншому ліжку вмостилася Олена. Микола та Мирослава втиснулися в крісло, почали обніматися й цілуватися. Батько задрімав біля столу на кухні. На деякий час у квартирі запанувала майже мертва тиша. Проте тривала вона недовго. Син встав й пішов на кухню до батька.
— Може, ще потроху вип’ємо? — запропонував.
— Випили б, та немає горілки, — зітхнув батько.
— Давай гроші, я принесу.
— Де ж у мене ті гроші? Хіба забув, що я ніде не працюю. Мені трохи винен Кондратьєв, але поки що не повернув.
— Зараз поверне! — сказав Микола й, похитуючись, побрів у кімнату.
Кондратьєв міцно спав. Микола почав його будити, щосили шарпав за сорочку та піджак. Той нарешті розплющив очі.
— Чого тобі треба? — запитав здивовано.
— Ти винен батькові гроші. Зараз же поверни!
— Нічого я йому не винен.
— Давай гроші на горілку! — затряс Микола старого.
Кондратьєв витяг чотири гривні, дав хлопцеві.
— Більше у мене немає, — пробурмотів й знову заснув.
Батько доклав ще гривню, й Микола приніс пляшку самогонки.
Вдвох з батьком випили ще.
— Кондратьєв тобі винен гроші чи ні? — перепитав син, заплітаючи язиком.
— Винен.
— А той каже, що ні.
— Може, не пам’ятає, старий уже.
— Пригадає! — Микола різко піднявся й побрів у кімнату.

ТРУП У ВАННІ
Горілка легко зборола Кондратьєва. Старий продовжував міцно спати. Нічого не кажучи, Сульжук підскочив до нього й кілька разів вдарив кулаком в лице. Той розплющив очі, дивився й не розумів, що сталося. З розбитих губ текла кров.
— Чому батькові не віддаєш гроші? — закричав Микола.
— Немає у мене зараз. Завтра віддам, — простогнав Кондратьєв.
Сульжук вже пояснень старого не слухав. Зсунув його з ліжка на підлогу й знов почав бити. Бив жорстоко кулаками та ногами в голову, груди, живіт. Мирослава намагалася Миколу відтягнути, але він її відіпхнув й продовжував бити з якоюсь звірячою злістю. Потім пішов на кухню, налив собі ще самогону.
— Навіщо знову п’єш? — кинулась за ним Мирослава.
— Хочу нерви заспокоїти! — пояснив, перехиляючи чарку.
Через кілька хвилин Сульжук вмостився з Мирославою на ліжку, де щойно спав Кондратьєв.
— До ранку одійде, — кинув Микола й одразу заснув.
Вранці першою прокинулася Олена, розбудила всіх інших й повідомила, що Кондратьєв мертвий.
Микола швидко вдягнувся й сказав, що їде додому.
— А труп де подінемо? — запитав батько.
— Де хочете. Викиньте його з балкона! — порадив син й побіг на маршрутку.
Господар квартири разом з Мирославою винесли тіло старого з кімнати й положили у ванну. Що робити далі, не знали. Доки розмірковували, до будинку несподівано під’їхав автомобіль. Кілька працівників міліції піднялися сходами на четвертий поверх. Зайшли у квартиру, знайшли труп Кондратьєва. Господар квартири мусив розповісти про злочин сина.
Сульжука того ж дня працівники міліції затримали. Проти нього була порушена кримінальна справа.
Під час розслідування вбивства Микола Сульжук одразу зізнався, що пиячив з батьком та знайомими майже дві доби. Але те, що жорстоко побив пенсіонера, від чого той помер, заперечував, намагався переконати слідчого, що Кондратьєв також був дуже п’яний, упав з ліжка, вдарився головою об підлогу й помер.
Уникнути відповідальності Сульжуку не вдалося, бо як насправді сталася трагедія, мусив розповісти не тільки батько, а й усі учасники нічної пиятики. Правда, під час судового засідання дев’ятнадцятирічна Мирослава Маречко, незважаючи на клятву, дану на суді, говорити правду і тільки правду, несподівано почала захищати підсудного. Стверджувала, що вбив Кондратьєва не Микола Сульжук, а його батько.
Вигородити підсудного таким чином не вдалося, а ось сама ризикувала за неправдиві покази знову потрапити за грати. Тим більше, що дівчину недавно звільнили з тюрми достроково.
Микола Сульжук з вироком суду не погодився й подав апеляційну скаргу у Верховний суд України. Верховний суд дещо змінив покарання й призначив підсудному сім років позбавлення волі.
Отож, пиятика батька з сином за одним столом призвела до того, що тепер колишній одинадцятикласник сім разів свій день народження зустрічатиме за гратами...
Варто, мабуть, сказати про те, що в Луцьку та інших містах і в селах, без сумніву, стало б значно менше злочинів, якби працівники міліції повели більш рішучу боротьбу із самогонниками та тими, хто продає нині розведений спирт, адже їх адреси дільничні міліціонери, звичайно, знають, але необхідної активності чомусь не проявляють.