Умів дати мудру пораду молодшим поколінням: помер лісівник-легенда - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.21 € 30.48
Умів дати мудру пораду молодшим поколінням: помер лісівник-легенда

Іларіон Маковський: «Зрубав дерево – посади два».

Фото зі сайту: Волинського ОУЛМГ.

Умів дати мудру пораду молодшим поколінням: помер лісівник-легенда

На 90-му році життя, після важкої хвороби відійшов у вічність Іларіон Маковський

Проживав Іларіон Миколайович у с. Прилуцьке. Майже півсотні років працював у лісовій галузі, був громадським діячем, депутатом Прилуцької сільської ради 6-7-го скликань. Відзначений багатьма державними нагородами. У свої поважні літа, оглядаючись на прожиті роки, впевнено дивився у майбутнє, умів передбачити перспективу, дати мудру пораду молодшим поколінням. 

Вболіванням за майбутнє лісу, розвиток галузі був пройнятий його виступ на урочистостях-2019 з нагоди Дня працівника лісу. Іларіон Маковський, який майже півсотні років пропрацював у цій галузі, звернувся до представників влади різних рівнів з проханням підтримати ліси та припинити на державному рівні утискати лісівників у різних моментах.

Ще у січні цьогоріч під час прямого ефіру на телеканалі «Аверс», ветеран казав про сутність лісівничої праці: «Зрубав дерево – посади два».

«Зрубав дерево – посади два».

Саме таким бачив кредо лісівників той, хто і сам все життя пропрацював у лісовому господарстві.

До своїх останніх днів зберіг дружні стосунки з колективом Волинського ОУЛМГ. Будучи у таких поважних літах особисто провідував своїх учнів та молоде покоління лісівників.

Неодноразово публікувалися також спогади ветерана про життя та роботу у лісовій галузі. На жаль, Іларіон Миколайович їх так і не завершив…

Щирі співчуття родині та близьким у зв’язку з непоправною втратою висловлюють Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства, облорганізації Товариства лісівників України та профспілки працівників лісового господарства.

Нехай світлий спогад про Іларіона Миколайовича назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив та шанував.

Вічна та світла пам’ять з роду в рід…

Пресслужба Волинського ОУЛМГ подає кілька розповідей: спогад Іларіона Маковського та журналістський матеріал про зустріч з ветераном-лісівником

Іларіон Миколайович Маковський – ветеран лісової галузі: закінчив Львівський лісотехнічний інститут, за розподілом потрапив до Казахстану, де став директором одного з лісгоспів, відтак Маліївського деревообробного заводу, близько 15 років очолював Камінь-Каширський лісгоспзаг, працював в облуправлінні, мешкав у с. Прилуцьке Ківерцівського р-ну, був депутат Прилуцької сільської ради.

Направду, як лісівник я гартувався, мабуть, на рідній Горохівщині, коли малим топтав рідні спориші. А потім був лісотехнічний інститут та робота за направленням.

 «Як гартувалася… слава» – про це Олені Лівіцькій у додатку «Ліс» «Волинської газети» розповідає ветеран-лісівник Іларіон Маковський

Іларіон Маковський: «Треба було крутитися, ми й крутилися».

Як не дивно, свою стежину до лісової галузі рідного краю волинянин Іларіон Маковський починав у далекому Казахстані. Як директор одного з тамтешніх лісгоспів, він вписав своє ім’я в зелені літописи тим, що зумів засадити гірські казахські схили… волинськими соснами. А згодом, маючи за плечима довід керівництва лісопереробного заводу, повернувся на Волинь. І став свідком, як часто любить сам наголошувати, «становлення лісової галузі» в області. А потім 15 років поспіль він очолював Камінь-Каширський лісгоспзаг, працював у профільному облуправлінні й навіть нині, коли сивина посріблила голову, тримає у полі зору всі здобутки та прорахунки справи, якій віддав півжиття.

Ми запросили Іларіона Миколайовича, котрий нині мешкає у с. Прилуцьке Ківерцівського р-ну, розповісти про найцікавіші фрагменти свого життя: чи про те, як «підсадив» Казахстан на волинські сосни, чи про те, як у далеких 70-х завезли в область перших бобрів, як вразили союз сенсаційною плантацією журавлини чи вирощували гливи… А вийшла – розмова про минуле і сьогодення волинського лісу очима одного з її рукотворців.

– Іларіоне Миколайовичу, ви як лісівник гартувалися у Казахстані. Як так сталося?

– Направду, як лісівник я гартувався, мабуть, на рідній Горохівщині, коли малим топтав рідні спориші. А потім був лісотехнічний інститут та робота за направленням. От тільки направили аж у Казахстан… Там трудився спочатку інженером, тоді директором лісгоспу, а згодом керівником великого лісопереробного заводу.

– Кажуть, через багато років вас на Волині розшукали казахські журналісти. Для чого?

– Ця історія почалася давно. У 57-му на одній із нарад я виступив із приводу того, що дуже великі площі не заліснені і доводив, що треба садити сосну. Це для тих країв – нонсенс. Колеги спочатку підняли на глум. Але були й такі керівники, які дослухалися і дали добро на посадку сосни. Насіння Ніна, моя дружина, привезла з Волині… Посадили 28 га сосни. Це було ще в 60-х. А вже тут, на Волині, мене через десятки літ розшукали тамтешні телевізійники, кореспонденти Зирянівської філії Казахського телебачення, щоб я розповів про історію появи соснових насаджень на їхній батьківщині. Як виявилося, сосни все ще шумлять.

– Але ви повернулися додому: що в той час відбувалося у лісовій галузі?

– У 53-му було створене так зване лісове управління, його очолив Дмитро Телішевський. Мене свого часу вразив його спогад про перший приїзд у любешівське лісництво: «Контора розміщена у напівземлянці. У ній жив лісничий із родиною. Коли запитав, де, власне, контора лісництва, він відчинив невеличкі саморобні дверцята в одному з кутків землянки і показав саморобну шафу зі столиком та великою лавкою біля нього». Потім він напише: «Дав собі слово, що робитиму все, щоб перебудувати лісову галузь на Волині». І дійсно далі відбувалося багато змін. Незабаром виробили власну модель ведення лісового господарства. З часом вона набула популярності не тільки в Україні, а й у Радянському Союзі. Волинський досвід вивчали спеціалісти Німеччини і Польщі. А у 1985-му році на Волині була проведена перша міжнародна нарада міністрів лісового господарства країн колишньої Ради економічної взаємодопомоги та Куби і В’єтнаму. За їхньою оцінкою, досвід комплексного використання ресурсів лісу не мав собі рівних. А модель ведення лісового господарства у публікаціях так і називали: не радянською, не українською, а волинською.

– Ви цю модель втілювали, працюючи на Любешівщині та Камінь-Каширщині. То в чому її феноменальність чи це, можливо, гарне радянське кліше всього-на-всього?

– У ті часи все трималося і розвивалося на ініціативі ентузіастів. От тільки ними були всі – від начальників управління до рядового майстра лісу. Хоч на початку і матеріально-технічне постачання було практично відсутнє. Та помалу почала розвиватися переробка низькосортної деревини та використання недеревних ресурсів лісу, що принесло оборотні кошти та дало можливість розбудовувати виробничі підрозділи, об’єкти соцпобуту, житло. Для прикладу – Камінь-Каширський лісгоспзаг: в середньому щорічно на вирубках і малопродуктивних землях колгоспів ми висаджували більше 1000 га. На лісовідновлення та охорону виділялися кошти з бюджету. Інші роботи проводилися власним коштом. А для цього треба було, як тоді говорили, крутитися. Ми й крутилися…

– Це тоді на Камінь-Каширщині почали славнозвісну журавлину в цукровій пудрі виготовляти?

– Було багато цікавого. На кінець 70-х років лісгоспзаг випускав 22 мільйони прищіпок для білизни, в межах 300 тисяч штук вішалок, більше як 100 тисяч штук сувенірних ложок із розписом… Для того часу то були великі гроші. Використовували навіть хвою. З неї виготовляли 900 тонн хвойно-вітамінного борошна, яке відправляли у східні області України для підгодівлі овець та свиней. Одночасно лісгоспзаг займався заготівлею та переробкою березового соку, ягід чорниці, грибів. Уже на початку 70-х ми почали створювати промислові плантації з вирощування гриба гливи та журавлини. За технологією професора Литовської академії наук Буткуса, був розроблений проект створення в Нуйнівському лісництві промислової плантації журавлини площею 2 гектари. Перших 0,5 гектара спочатку засадили черенками журавлини місцевих сортів. Одночасно почали вирощувати черенки американських сортів, які одержували з подарованих професором 20-ти кущів 4-х сортів, один із яких називався Елеонора Рузвельт і мав плоди завбільшки з вишню. Це була перша промислова плантація в Радянському Союзі. Це про неї писали в газетах «Ізвєстія» та «Правда». Одночасно разом із науковцями Гомельського біологічного інституту (Білорусія) вперше в Україні у Пнівненському лісництві на промисловій основі почали вирощувати гриб гливу. В той період до нас із Тетерева Київської області було завезено дві родини бобрів в кількості 7 особин, яких розселили між селами нові Червища та Старі Червища по річці Стохід. Популяція, як бачимо, прижилася. …Такі можливості відкрив перед нами волинський метод ведення лісового господарства. А ще він дав нам відмінних працівників. Із 1963 до 1979 року колектив лісгоспзагу збільшився у 2,5 раза. Щорічно ми здавали 300-400 квадратних метрів житла. Збудували механічну майстерню, консервний цех, три сучасні цехи для переробки деревини, їдальню на 50 місць, магазини, сучасні контори… А в Камені-Каширському – навіть типовий дитячий садочок. …Маневицький лісгосп збудував сучасний цех із переробки березового соку, ягід, грибів. Шацький – освоїв випуск продукції з лози, продавав їх навіть у країнах Середньої Азії. Ратнівський – став першопрохідцем із випуску лісохімічної продукції, яка користувалася попитом у медичній та парфумерній промисловості. Флагманом був Ківерцівський лісгоспзаг. Консервну продукцію, сувеніри, виготовлені в Ківерцях, продавали, як було на ту пору модно казати, «у капіталістичні країни». Знаєте ж про те, що генсек КПРС подарував Фіделеві Кастро портрет на дереві, виготовлений майстрами лісгоспзагу. Багато хто нині з ностальгією згадує минуле. Мовляв, все тоді було ліпше, правильніше. Але не можна жити минулим.

– У вас за плечима чимало десятків літ: скажіть, коли цій галузі було найважче і чому?

– Лісам не просто сьогодні. Але тому, що ця сфера завжди страждала в період революційних змін. На мою думку, попереднє керівництво управління найбільшої помилки допустилося в підходах до створення та освоєння лісових багатств. Тільки за останні 6 років госпрозрахункова лісосіка з головного користування освоювалася лише на 85,7%, а це недодало споживачам 397,8 тисяч кубічних метрів деревини. Низькотоварні деревостани залишалися «на корню». «У загоні» опинилася переробка в консервних цехах. Забули про славнозвісний волинський метод ведення лісового господарства… Все переконували, що впроваджують польський та литовський досвід – без належного вивчення його суті. Такий дещо фельдфебельський стиль роботи практично скував ініціативи у вирішенні окремих питань виробництва. А до чого це призвело? Виробництво товарної продукції і кількість зайнятих працівників значно скоротилися. Можливо, мої думки і моє враження з відстані досвіду до уваги й не братимуть. Але нині бачу зусилля нового керівництва на мобілізацію колективу до виконання нових завдань. Є чимало дискусій в лісовій царині, але статистика говорить за себе: розширення і збільшення обсягів випуску товарної продукції дали можливість нині кожному лісовому підприємству прийняти на роботу нових працівників. Для прикладу, недавно дізнався, що маневицький лісгосп утричі збільшив кількість працівників. Ще один приклад: майже 17 мільйонів гривень на нову лісогосподарську техніку… Думаю, ці старання дадуть результат. Зичу тут колегам успіху.

– Іларіоне Миколайовичу, а ви, попри поважний вік, – депутат Прилуцької сільської ради Ківерцівського району. І досить активний. Хоча б тому, що жодна публікація про прилуцьке життя-буття не минула без вашого візиту в редакції у відповідь…

– Я завжди – за справедливість. Це в мені, напевне, щось від минулої епохи (сміється, – авт.) . Намагаюся бути активним. І коли йдеться про депутатство, а особливо – коли мова заходить про те, чому присвятив частину життя, – волинський ліс.

Записала Олена Лівіцька.

Джерело: Пресслужба Волинського ОУЛМГ