– Суть цієї проблеми полягає не в тому, щоб сказати, що ми такі хороші, вільні, маємо що сказати, можемо сказати правду, а нам не дають її сказати. Так, інколи не дають, але проблема ще полягає у нашому внутрішньому стані, як ми себе відчуваємо, чи є ми вільними людьми...
Вони дещо розходилися на громадських слуханнях, які відбулися у Луцьку – Спільно з посольством Сполучених Штатів ми зараз пробуємо проаналізувати стан із свободою слова в Україні,— сказав на відкритті громадських слухань “Свобода слова — права людини”, які пройшли в Луцьку, керівник однойменного проекту, головний редактор незалежного культурологічного журналу “Ї” Тарас Возняк. — Суть цієї проблеми полягає не в тому, щоб сказати, що ми такі хороші, вільні, маємо що сказати, можемо сказати правду, а нам не дають її сказати. Так, інколи не дають, але проблема ще полягає у нашому внутрішньому стані, як ми себе відчуваємо, чи є ми вільними людьми. Громадські слухання мовби поділилися на дві частини. У першій — гості зі Львова — професор факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, директор Інституту екології медіапростору Борис Потятиник, координатор проекту “Права людини, свобода слова” Ян Чайковський, а також експерт з моніторингу Юрій Четвержук більше теоретизували щодо самого терміну “свобода слова” і намагалися аналізувати стан із цим у Львівській і Волинській областях. Щоправда, робили вони це досить своєрідно. Так, пан професор Потятиник поінформував, що в Луцьку є лише тижневі газети і на основі кількох, куплених ним у кіоску біля готелю, зробив висновок, що “в плані здобуття популярності і впливу на читача” ліпшими є “Вісник”, “Віче” і “Луцький замок”. Із здивуванням на самих слуханнях він довідався, що є й газета “Волинь”, яка єдина виходить тричі на тиждень великим форматом із тижневим тиражем 200 тисяч примірників. Результати ж моніторингу волинських і львівських газет (було надруковано — у Львівській і Луцькій областях (?!) з березня по вересень нинішнього року, звісно ж, засвідчили більшу кількість публікацій у львівських. Було зроблено навіть висновок, що, очевидно, зі свободою слова у нашій області справа набагато ліпша. Що це не так, а головне, що теоретичні постулати дуже далекі від реального життя, засвідчили виступи редактора відділу державного будівництва “Волині” Володимира Лиса, головного редактора газети “Слово і діло” Миколи Пасамана, заступника головного редактора газети “Віче” Володимира Данилюка, заступника голови обласного відділення Комітету виборців України Юрія Крисака, представника інтернет-видання “Політична Україна” (Луцьк) Енвера Сеіт-Джелілова, головного редактора газети “Волинські губернські відомості” Галини Федоренко та інших. Постала картина, коли журналістам на Волині, як не дивно, потрібно доводити представникам виконавчої влади необхідність реально, правдиво висвітлювати події, які відбуваються в області. Йшлося і про майже абсолютну безправність журналістів районних і міських газет, які повністю залежні від місцевої влади, сторінки яких заполонили “листи трудящих” на підтримку дій тієї ж влади і з критикою опозиції та депутатів-аграріїв, які мали іншу думку щодо методів формування регіонального резерву зерна. В одному з виступів сумно констатувалося — багатьом журналістам в цих обставинах самим не потрібна свобода слова, вони вважають, що нічого змінити не можна. Із здивуванням журналісти дізналися, що отримати кошти чи грант на втілення якогось проекту чи проведення заходу від того ж фонду Генріха Бьолля, який сприяє журналу “Ї”, чи інших зарубіжних організацій Національна Спілка журналістів України, її обласна організація не мають права, для цього журналістам слід створювати нові організації, групи і т. д. І тоді вже пропонувати свої проекти. Знову, як і на недавніх слуханнях про права людини в Луцьку, на жаль, був доволі далеким від реального стану справ аналіз ЗМІ Волині, який запропонувала Руслана Стасюк із Волинського ресурсного центру з Рівного. Йшлося на громадських слуханнях і про публікації щодо порушення свобод і прав людини на житло, майнові паї на землю, на оплату праці, про порушення цих прав правоохоронними органами, — тут по кількості матеріалів “Волинь” є безсумнівним лідером. Як своєрідний підсумок на слуханнях прозвучали слова-побажання журналістів: “Не йдеться про якийсь конфлікт чи протистояння преси з владою, це не потрібно, гадаємо, ні журналістам, ні владі, йдеться про те, щоб не перешкоджали висвітлювати реальне життя, яке воно є, про цивілізованість стосунків”. Після громадських слухань відбулася презентація журналу “Ї”. Останній номер журналу (як й інші, тематичний) носить промовисту назву “Маніпуляція свідомістю”. Журнал можна придбати в книгарні “Планета”. Володимир САВИЧ.
