СВІЧКИ ПАМ’ЯТІ ВОЛИНЯН

Володимир ЛИС

Під мелодію скорботних дзвонів Свято-Троїцького собору вирушила велика колона лучан та представників інших міст і сіл області вулицями міста до Замкової площі в День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій.

Поклали квіти, відслужили короткі панахиди біля пам’ятника розстріляним у Луцькій тюрмі, біля місць розстрілу безневинних жертв більшовицького режиму. А біля стіни, на якій встановлені плити з іменами в’язнів із різних районів, з різних куточків Волині, відбулася панахида по невинно убієнних під час усіх голодоморів, тих, хто був розстріляний на цьому місці і загинув у численних гулагах. Відправив панахиду єпископ Луцький і Волинський УПЦ Київського патріархату Михаїл разом з духовенством Свято-Троїцького собору. Участь у цьому скорботно-урочистому дійстві взяли також священики греко-католицької і римо-католицької церков, УПЦ Московського патріархату.
– Промовляючи нашу найголовнішу молитву, ми щораз читаємо: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”, просимо Бога і Він нам дає,— сказав, виступаючи після панахиди, владика Михаїл. — А під час голодомору померли ті, які не мали що їсти. І це особлива трагедія. Ми стоїмо, розуміючи страждання цих людей, і хочеться, щоб уроки історії для нас були повчальними, інакше знищимо самих себе. Бог вчить нас любові, милосердя, милості, щоб не мордували наших ближніх ні голодом, ні тортурами заради будь-яких ідей, як це було в минулому. А щоб жити в мирі і злагоді, треба небагато — любити Бога, любити Україну.
Своє слово про цей День пам’яті і скорботи сказав голова облдержадміністрації Володимир Бондар, зазначивши, що голодомор — це наслідок політики тієї держави, яка його влаштувала, яка була спрямована проти українського народу.
— Сьогодні тут немає представників політичних партій і релігійних конфесій,— наголосив голова облдержадміністрації, — а прийшли представники великої української нації вшанувати пам’ять про тих своїх полеглих предків, які також хотіли жити в ім’я майбутнього України. Сьогодні наша пам’ять про тих безневинно полеглих повинна стати запорукою того, що на нашій українській землі ніколи не буде допущено таких злочинів. Сьогодні є українська нація, яка здатна встати проти зовнішнього і внутрішнього ворога, здатна будувати свою державу, яка має бути такою, як хочуть мільйони українців. Ми вшановуємо пам’ять про людей, які любили свою землю, були хліборобами, а їх позбавляли шматка хліба. Але те, що ми знаємо правду, даємо їй належну оцінку, вселяє у нас упевненість, що так уже більше ніколи не буде. Пам’ять про жертви політичних репресій стає дорогою свободи, яку вистраждав наш український народ. Україна живе, Україна буде вічно жити, бо має в серці те, що не вмирає.
Як зазначив у своєму виступі заступник голови обласної ради Володимир Банада, десятки мільйонів безневинно убієнних сьогодні з неба дивляться на всіх нас, водночас шкода, що в тому страшному для українців ХХ столітті ми не змогли гідно вшанувати їх пам’ять, не змогли віддати належне їм і сказати, що ті злодіяння ленінсько-сталінсько-беріївського режиму були вчинені саме проти українського народу, проти української нації, були спрямовані на її знищення, не прийняли закону, який би визнавав голодомор актом геноциду українського народу.
– І лише зараз вперше Президент України Віктор Ющенко вніс до Верховної Ради проект закону про голодомор 1932—33 років,— нагадав Володимир Банада, назвавши дії антикризової більшості у Верховній Раді, яка навіть не розглянула цей законопроект, ворожими щодо української нації, який намагається пригальмувати процес відродження історичної справедливості.
Водночас Володимир Банада значну частину свого виступу присвятив критиці виконавчої влади і відвертій її компрометації, що навряд чи було доцільно під час такого скорботного заходу. Про що й говорили вже по закінченні мітингу його учасники.
Найтрагічнішими днями в історії України, в історії людства назвав голодомор у своєму виступі голова обласної організації ВО “Свобода” Анатолій Вітів. Такого геноциду нації не знає історія, порівняти його нема з чим. Він зазначив, що цей геноцид, така трагедія була наслідком окупації України Росією, а метою тодішнього режиму — знищити український народ. Пан Вітів зачитав вимоги до Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради визнати голодомор 1932—33 років геноцидом української нації, злочином проти людства, закликав добиватися, щоб Росія, як правонаступниця СРСР, вибачилася перед Україною і українським народом, виплатила компенсацію жертвам і їхнім родинам.
– У цей скорботний день нас зібрав біль і скорбота за душами полеглих, але не в бою, не зі зброєю в руках,— сказав міський голова Луцька Богдан Шиба. — А за душами, знищеними страшною політикою, цілеспрямованою і продуманою, яку може робити тільки окупаційний режим. Указом Президента цей день оголошено Днем пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Ці люди отримали однакову долю — вони поховані без домовин і їхні душі тому ще до сьогодні і ще багато років, а може й віків будуть літати над нами з криком і болем про те, що не всіма ще усвідомлено всю трагедію того, що сталося з Україною, з українським народом. Адже помирали не професійні революціонери, не ті, хто йшов у бій, а помирали від голоду прості люди. Тому ми сьогодні повинні не допустити, щоб було применшено або знівельовано величину тієї трагедії, яка сталася з українським народом, інакше ми не будемо мати тієї України, за яку боролися і полягли мільйони українців.
Богдан Шиба закликав усіх присутніх приєднатися до Всеукраїнської хвилини мовчання і Всеукраїнської акції “Запали свічку пам’яті і скорботи”. Сотні свічок своїми тремтливими, але непогасними вогниками, освітили це скорботне і священне для волинян місце. Свічки поставили поряд і вони склали великий скорботний хрест пам’яті і про тих, хто був знищений саме на цьому місці, і про тих, хто далеко звідси гинув, благаючи хоча б крихту хліба. Свічки пам’яті були поставлені біля всіх пам’ятників і пам’ятних знаків на Замковій площі і довкола неї. Присутні промовляли слова молитов, читали рядки, присвячені пам’яті жертв голодоморів 20-их, 30-их, 40-их років. Цього вечора свічки пам’яті були виставлені на підвіконнях в оселях багатьох лучан.