… Кілька днів перед тим відгупала єдина на весь куток справжня, хоч і підточена шашелем, ступа у баби Параньки, неповторний запах товченої куті освятив хату...
… Кілька днів перед тим відгупала єдина на весь куток справжня, хоч і підточена шашелем, ступа у баби Параньки, неповторний запах товченої куті освятив хату...
Бабуня заклопотано загинає пальці: гречушки, оселедець, вареники з капустою, вінегрет, голубці з пшоном, узвар… Ні, ще не дванадцять… У діда — свої клопоти, дід порає худобу й поглядає на небо в очікуванні врочистої хвилини: як зійде вечірня зірка, вся родина збереться за столом. А одна тарілка залишиться незайманою — для тих, хто цього вечора уже не з нами… Незабутні спогади дитинства... Лиш вони залишаються з нами до останнього подиху. А рідні відходять… Замість діда стоїть на покуті дідух, символ безперервної круговерті життя й майбутнього врожаю. І нетерпеливляться в очікуванні солодкої куті вже власні онуки. І ще довго-довго, аж до наступного Різдва, дзвенітимуть у небі душі їх голосочки: Пошли, Боже, літа многі Цього дому господарю! Щоб і хліб родився, Щоб і скот плодився, Щоб цей пан-господар Нічим не журився!
