Ілля ДОВГИЙ: Хотілося б зіграти в збірній України

Його намагалися викупити 4 клуби, але їхні пропозиції він одразу відкинув після дзвінка з львівського клубу. Про це, а також про мрії й навіть комплекси спортсмен розповів в інтерв’ю пресслужбі.

– Розкажи, будь ласка, з чого почалася твоя волейбольна кар’єра. За які клуби ти вже грав?

– Почалася вона з міста Козятин, де я народився. З 13 років навчався у Козятинській ДЮСШ. Звідти потрапив у збірну Вінницької області, з якою поїхав в Харків на Чемпіонат з волейболу. Там мене помітили й запросили в харківський клуб «Локомотив». Грав за цей клуб 4 роки – почав з дитячої Ліги і дійшов до основного резерву Суперліги. Потім продовжив грати в вінницькому клубі «Серце Поділля». Грав там 3,5 роки. Паралельно встиг пів року пограти в одеській «Політехніці» у Вищій Лізі. Тепер у львівському клубі. Завжди був центральним блокуючим, але у вінницькому клубі був догравальником. Зараз я кандидат у майстри спорту.

У мене тато дуже любить цей вид спорту.

– А взагалі, з чого все почалося? Чому ти пов’язав своє життя з волейболом?

– У мене тато дуже любить цей вид спорту. Він теж грав, але на любительському рівні. Коли я підріс, його тренер запросила на заняття, щоб подивитися на мої здібності. Батьки то дуже хотіли, щоб я займався волейболом. Навіть дідусь брав у тому активну участь – часто водив мене на тренування, спостерігав за мною. Йому дуже подобалося як я граю. Він підтримував ідею батьків, щоб я займався цим спортом. І мені цей спорт дуже припав до душі, мріяв професійно займатися.

– А чого б ти хотів досягнути в спортивній кар’єрі?

– Ну для початку виграти цей Чемпіонат, Кубок, Суперкубок. А далі буде видно. Звісно, хотілося б зіграти в українській збірній. А для цього потрібно працювати, працювати й ще раз працювати.

– Це твоя мрія – зіграти за збірну?

– Так.

– Вона, мабуть, тебе найбільше мотивує розвиватися у волейбольному спорті?

– Не тільки. Ще батьки. Найбільша мотивація – показати батькам, що я чогось досяг у тому житті. Вони мене мотивують стати кращим у цьому спорті.

– «Барком-Кажани» це лише 4 клуб, в який ти прийшов. І цей склад гравців для тебе не новий.

– Так, так. Я всіх гравців знаю вже досить давно. Наложний, Головень, Кучер – ми разом починали кар’єру в харківському «Локомотиві». Все життя тренувалися разом, жили разом. З Поліщуком ми грали в вінницькому клубі «Серце Поділля». Нинішній склад «кажанів» насправді як рідний.

– Як гравці тебе зустріли?

– Вони зустріли мене дуже тепло. В команді прекрасна атмосфера. В тих клубах, де я був – такого ніде не було. Тут дуже класно.

– Крім «Барком-Кажанів», ти отримував ще від когось запрошення?

– Так. Мені перед цим надійшло ще 4 пропозиції. Я обирав, думав. Але коли подзвонили з львівського клубу «Барком-Кажани», одразу відкинув всі інші пропозиції й не роздумуючи погодився піти до них.

– «Кажани» стартували у Суперлізі. Як ти вважаєш, ви виграєте цей Чемпіонат?

– Шанси завжди є й у всіх. Нічого не хочу прогнозувати наперед. Але точно скажу, що ми працюємо над тим, аби закрити цей сезон достойно.

– Зараз сезон епідемії поширення коронавірусу і країна перейшла у карантинний режим. Як думаєш, як вплине ця ситуація на волейбол?

– Маю надію, що особливо не вплине. Максимум, що може бути – матчі відбуватимуться без глядачів, як це було у минулому сезоні. І все. Спортсмени, сподіваюся, будуть всі здорові, бо торік всі перехворіли, а цього року вакцинувалися.

– Ти теж хворів?

– Так. Минулого сезону у складі «Серця Поділля» ми поїхали на матч в Харків, після чого одразу чоловік 5 одразу злягло. Я в тому числі.

– Ти досить високий. Як для центрального блокуючого це добре. А в житті у тебе не виникали труднощі через ріст?

– Насправді ідеальний ріст для блокуючого – 2,05 м. Але я зустрічав гравців і значно вищих. У дитинстві дуже комплексував через ріст, бо був найвищим серед однолітків. Завжди відчував дискомфорт в міському транспорті. Але помітив, що дівчатам дуже подобаються високі хлопці, звертають увагу (посміхається).

Читайте також: Ксенія ПУГАЧ: Кожен наступний матч нового сезону матиме інтригу

– Ти ще досі комплексуєш через ріст?

– Вже ні. Після того, як попав в харківський «Локомотив», усе змінилося. Поруч були такі ж високі хлопці як я. І навіть вищі. Тому цей комплекс автоматично відпав.

– В тебе є дівчина?

– Ні. Я в активному пошуку (сміється).