Він став професійним футболістом у 12 років, а в 21 опинився на узбіччі

У футболі з кожним роком все складніше здивувати когось віком. Деякі залишаються у фантастичній формі у 40 і навіть 45 років, продовжуючи активні виступи на професійному рівні, інші ж, навпаки, починають неймовірно рано, чим також переписують історію. Наприклад, легендарний Пеле свій перший із трьох титулів чемпіона світу виграв у 17 років. Кіліан Мбаппе в такому ж віці вже починав розривати Лігу чемпіонів, а Серхіо Агуеро, котрий у свої 33 роки близький до завершення кар'єри через проблеми із серцем, перший матч на професійному рівні провів у 15, пише Спорт.юа.

Свій прем'єрний матч на такому рівні Бальдів'єсо провів, коли йому було всього лише 12 років.

Втім, ні Пеле, ні Мбаппе, ні Агуеро не можуть похвалитися тим, що має за своїми плечима герой нашої сьогоднішньої історії – болівійський півзахисник Маурісіо Бальдів'єсо. Саме він записаний у Книзі рекордів Гіннеса як наймолодший професійний футболіст в історії. Свій прем'єрний матч на такому рівні Бальдів'єсо провів, коли йому було всього лише 12 років.

Ця історія бере старт у 2009 році. 19 липня болівійська «Аурора» мала провести календарний матч чемпіонату проти «Ла-Пасу», проте напередодні зустрічі тренерський штаб «народної команди» зіткнувся із серйозним кадровим дефіцитом. Занадто багато футболістів «Аурори» опинилися в лазареті, через що головний тренер колективу Хуліо Сесар Бальдів'єсо, який є культовою фігурою для тамтешнього футболу (зіграв у складі збірної Болівії на останньому до поточного моменту в історії країни чемпіонаті світу – 1994 року, що проходив у США), змушений був включити до списку запасних відвертих молодиків, наймолодшим з яких виявився його власний син - Маурісіо Бальдів'єсо.

Мало хто вірив, що Хуліо Сезар наважиться випустити Маурісіо в тій грі, але на 84-й хвилині це все ж таки сталося. Більше того, Бальдів'єсо-молодший з'явився на полі у футболці з десятим номером, а на момент офіційного дебюту на професійному рівні хлопчику було лише 12 років і 262 дні.

Маурісіо Бальдів'єсо дуже рано почав тренуватися разом із дорослими футболістами. Фактично з десяти років його підтягували до роботи з професіоналами, проте ніхто всерйоз не припускав, що юнакові належить стати новим рекордсменом світового футболу. Щоправда, поява Маурісіо на полі в тій грі принесла юному гравцеві та його батькові-тренеру чимало проблем.

Насамперед варто говорити, що «Аурора» програла той матч «Ла-Пасу» із рахунком 0:1. Маурісіо Бальдів'єсо за відведені кілька хвилин зумів лише заробити непоганий штрафний, хоча після цього йому стали у нагоді носилки, за допомогою яких хлопця й винесли за межі поля. І хоча хлопчина знайшов у собі сили повернутися і дограти зустріч, зробити щось для «Аурори» він не зумів. Гра завершилася поразкою, а Маурісіо в сльозах залишав поле, так і не знайшовши щастя від свого рекорду.

Незважаючи на те, що Хуліо Сесар Бальдів'єсо після матчу публічно підтримав команду та особисто сина, преса та вболівальники «Аурори» не були до нього настільки лояльні. Здебільшого критика зводилася до того, що Бальдів'єсо-старший не пропустив моменту «засвітити» сина в юному віці, вчинивши тому звичайнісінький піар. Більше того, скептики звинувачували тренера в тому, що той фактично кинув у бій проти дорослих чоловіків необстріляного досвідом подібних змагань хлопчика, чим ризикував його здоров'ям.

Керівництво «Аурори» пішло на поводу у фанатів та журналістів. Боси клубу заборонили Хуліо Сесару Бальдів'єсо випускати свого сина на поле у ​​найближчих матчах, а той виступив категорично проти подібних вказівок. У підсумку тренер подав у відставку, забравши з «Аурори» і Маурісіо. Не минуло й двох років, як Бальдів'єсо-старший та Бальдів'єсо-молодший знову були в «Аурорі» - тренер знову отримав запрошення працювати з основою, а його син виявився затребуваним у першій команді. На той час Маурісіо було вже майже 15, а тому серйозних заперечень проти його присутності на матчах уже ні в кого не виникало.

У 2012 році Маурісіо Бальдів'єсо в 16 років та 5 днів став наймолодшим футболістом, котрий зіграв у матчі Південноамериканського кубка. Хавбек вийшов на заміну в домашньому матчі «Аурори» проти уругвайського «Серро-Ларго» (2:1), а наприкінці сезону разом із батьком залишив клуб. Незабаром вони опинилися в «Насьоналі» з Потосі, а потім - в «Універсітаріо» з Сукре.

Влітку 2015 року Хуліо Сесар Бальдів'єсо очолив національну збірну Болівії, а його син приєднався до «Хорхе Вільстерманн», де, втім, так і не зміг стати футболістом основи під керівництвом іншого фахівця. Щоправда, «Хорхе Вільстерманн» став чемпіоном Болівії, а молодий хавбек відіграв у двох поєдинках, отримавши «золоту» медаль, яка досі залишається єдиним титулом у професійному футболі для Маурісіо Бальдів'єсо.

Вже влітку 2016 року Бальдів'єсо-молодший перейшов у «Сан-Хосе», де провів півтора сезони, але знову не здобув слави. На цьому його шляхи із батьком у футболі остаточно розійшлися. Якщо Хуліо Сесар отримав запрошення і працював зі збірною Палестини, а потім на батьківщині з «Олвейс Реді», «Ауророю» та «Атлетіко Пальмафлор», то про Маурісіо з початку 2018-го фактично нічого не чути.

1 січня 2018 року 21-річний на той момент Маурісіо Бальдів'єсо став вільним агентом, і поки що так і не може знайти собі новий професійний клуб. На даний момент про наймолодшого футболіста в історії світового футболу практично нічого не чути. Багато хто припускає, що він більше ніколи не повернеться на поле, фактично залишивши всього себе там ще в юнацькому віці.

Читайте також: Думка експерта: Мілевський назвав найкращого українського гравця

Як знати, можливо, скептики мали рацію, коли критикували Хуліо Сесара Бальдів'єсо, який випускав проти дорослих чоловіків 12-річного пацана. Батько, можливо, дійсно вірив, що його син особливий і зуміє проявити себе навіть на тлі гравців, що відбулися, але подальший хід історії розставив усе по своїх місцях. Нині про Маурісіо Бальдів'єсо лише зрідка згадують у пресі, а багато хто, мабуть, й зовсім не чув цього імені до нашого сьогоднішнього оповідання. Що ж, як мінімум на згадку про себе цей колись відчайдушний хлопчик точно заслужив, адже не кожному з нас взагалі судилося опинитися в Книзі рекордів Гіннесса.