На Волині вчителька 50 років тому почала збирати експонати, а її учениця відкрила музей - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.99 € 32.34
На Волині вчителька 50 років тому почала збирати експонати, а її учениця відкрила музей

Марія Романович - організатор музею.

Фото Газета Полісся.

На Волині вчителька 50 років тому почала збирати експонати, а її учениця відкрила музей

«Є й у нас скриня, зроблена зятем для тещі, ненька з 1930 року, унікальні горнята-двійнята, які закриваються дерев’яною кришкою»

 

У Воєгощанському ліцеї, що на Камінь-Каширщині, відкрили етнографічний музей. «Українська світлиця» стала справжньою окрасою навчального закладу і вишуканою ретроспективою історії села. Про це пише газета «Полісся».

 

 А розпочалося все ще в сімдесятих роках. Тоді молоденька вчителька Катерина Банько, залюблена в українську пісню і культуру філологиня, із великим ентузіазмом і захопленням взялася вести у Воєгощанській школі народознавчий гурток, вивчала з дітьми фольклор, сама співала і записувала пісні рідного краю. Потім вимріяла увіковічити давню спадщину, аби й майбутні покоління знали, як жилося предкам. Річ за річчю – і шкільна кімната стала осердям українського духу. Барвисті рушники, строкаті спідниці, заквітчані сорочки, давні верстати, коворотки, мотовила, глечики, горщики, ложки, лампадки – усе, що було колись необхідне й особливо цінне в кожній світлиці. З роками кімната стала затісною для зібраного. Тож нинішня заступниця директора з виховної роботи, а за сумісництвом – учениця Катерини Банько, Марія Романович (на фото) вирішила створити на її основі музей. Тепер тут – більше як 400 експонатів.

– Ідея оформлення цього етнографічного музею суто моя. Ніхто не зупиняв, навпаки – і колеги, і учні підтримали у зборі експонатів, а коли мова про це розлетілася по селу – долучилися усі воєгощани.

За задумом ідейної натхненниці, музейну кімнату поділили на 2 частини. Перша – це  реконструкція української хати: давнє ліжко із сінником, ненька й образи при стіні, ткацький верстат, вишитий килим на стіні і ткані рядна та хідники, заквітчана петриківським розписом і застелена вичиненою шкірою піч. Для правдоподібності у ній навіть вугілля є, не те що посуд. До того ж вона витримує трьох дорослих людей, тож юні відвідувачі полюбляють тут посидіти. Інша частина – це виставкова зала колекції рушників, одягу, речей побуту тощо.

Читайте також: На Волині знайшли рекордний за розміром бурштин​.

 

 – Ідея оформлення цього етнографічного музею суто моя. Ніхто не зупиняв, навпаки – і колеги, і учні підтримали у зборі експонатів, а коли мова про це розлетілася по селу – долучилися усі воєгощани. Одна із односельчанок подарувала нам хустину 1936 року, вишиту її мамою перед заміжжям. Є й у нас скриня, зроблена зятем для тещі, ненька з 1930 року, унікальні горнята-двійнята, які закриваються дерев’яною кришкою, велика підбірка чоловічого і жіночого одягу,  весільні костюми… Я дуже люблю історію свого роду і села зокрема, тому не хочу, аби вся ця краса пішла у забуття. Прагну, аби діти наочно пізнали побут українського народу, його історію й культуру, тому радо дозволяю їм посидіти на печі чи приміряти серм’ягу, потримати посуд в руках абощо. Адже, що не кажіть, краще раз побачити і відчути, аніж кілька разів почути про щось, – резюмує Марія Федорівна. Відтак двері з душею оформленої нею «Української світлиці» кінця 19-початку 20 століть постійно відкриті для гостей.

Іванна ВЕЛИЧКО, село Воєгоща.