Минулорічна літня повінь знову з усією гостротою поставила це питання...
Минулорічна літня повінь знову з усією гостротою поставила це питання...
Катерина ЗУБЧУК
ПРИРОДА І ЛЮДИНА: ЯК ПОЄДНАТИ ЇХ ІНТЕРЕСИ? Готуючи в останні роки публікації про малі річки Волині, я не раз чула і від екологів, і від самих водників, що в нашій області внаслідок меліорації більшість річок спрямлені. Місцеві мешканці, пам’ятаючи, що текли вони в інших місцях, вже і не називають їх річками, а каналами. Ті, хто займався у свій час осушенням, визнають, що, може, і не треба було у Горохівському районі, наприклад, цього робити (а робилось, бо «доводився план зверху»). Нехай би Гнила Липа була річкою, а не магістральним каналом. Інша справа на Поліссі. Коли там побуваєш, поговориш з людьми з приводу того, як їм живеться, то важко не погодитись із міркуванням, що без меліорації (а це не «однобоке» осушення, як дехто вважає, а поліпшення земель з допомогою регулювання рівнів грунтових вод) тут неможливо було б господарювати. З іншого боку, у заплаві Прип’яті — водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення. Вздовж цієї річки щороку мігрують та зупиняються на відпочинок понад 150 тисяч птахів. Заплави є місцем гніздування десятків тисяч навколоводних пернатих. Постає питання: як же поєднати інтереси природи і людини? З приводу цього я розмовляла із заступником начальника державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області Світланою Якубишеною. Адже саме екологи виступають в такій ситуації своєрідним третейським суддею. — У наше управління, — говорить Світлана Григорівна, — надійшло чимало звернень від громадських організацій. Зокрема, від Українського товариства охорони птахів, Союзу охорони птахів Росії, природоохоронних організацій Молдови, а також з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Рівного, Сімферополя. У цих зверненнях — стурбованість тим, що будівництво дамб, які мають на меті захистити людей від повені, з іншого боку призводить до пониження рівнів води. Тим часом у заплаві Прип’яті проходять шляхи міграції водоплавних птахів, зміна гідрологічного режиму погіршує необхідні умови для гніздування. Адже територія регіонального ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід» — це водно-болотні угіддя міжнародного значення. Вони охороняються Рамсарською, Боннською, Бернською конвенціями, які ратифікувала Верховна Рада України. Громадські організації занепокоєні продовженням робіт з відновлення водного режиму річки Прип’ять на ділянці від Вижівського водозабору до села Люб’язь Любешівського району. Оскільки згідно з технічним завданням планується поглиблення більше 80 відсотків протяжності русла річки. На їх думку, таке втручання матиме незворотні екологічні наслідки — тут може пропасти рідкісна пташка прудка очеретянка, інші види як фауни, так і флори. Проекти захисних споруд — дамб — проходять державну екологічну експертизу. Так само погоджуються з екологами і роботи по розчищенню русла. А ось судячи із звернень громадських організацій, вони вимагають зупинити навіть ці локальні роботи для того, щоб природа самовідновлювалась. Моя співрозмовниця здивована тим, що приїжджають спеціалісти з Українського товариства охорони природи і нібито й не проти запланованих робіт на Прип’яті. Тобто, з їх боку є розуміння того, що це незначне втручання в природу. А повертаються до Києва і присилають категоричну вимогу про припинення розчищення річки. Мотиви такі: Прип’ять здатна до самовідновлення, оскільки тут ще не відбулись незворотні процеси. — В акті, який був складений після обстеження Прип’яті, — говорить Світлана Якубишена, — я не побачила безапеляційного заперечення цих робіт. І в розмові не почула обгрунтування, що вкрай треба їх припинити (бо якщо і припиняти, то треба мати вагому підставу — на основі чого?). Екологи — не вороги людям, які живуть на Поліссі. А що стоїмо на захисті природи — це однозначно. Але ми розуміємо, що треба якось поєднати інтереси людини і природи і розрубати, як кажуть, Гордіїв вузол. У свій час екологи залучали науковців Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем (місто Харків) для того, щоб їх спеціалісти зробили державну екологічну експертизу проекту розчищення річки Прип’ять. Був одержаний позитивний висновок з приводу техніко-економічного обгрунтування. Крім того, було ініційоване ведення наукового супроводу за участю міністерств водного господарства і охорони навколишнього середовища. Тобто залучались незалежні спеціалісти. А торік з метою вивчення ситуації, що склалась після літньої повені, в обласній держадміністрації пройшли екологічні слухання. І зараз, коли звернення громадських організацій спонукали повернутись до проблеми Прип’яті, екологи виступають з пропозицією, що питання потрібно розглядати не тільки в межах Волині. Враховуючи, що заповідна територія продовжується в Білорусі, зачіпає Рівненську область, треба в комплексі подивитись на проблему. Щоб не вийшло так: побудували одну дамбу у волинському селі, захистили своїх людей від підтоплення, а люди, які живуть нижче за течією, страждають. На рівні міністерств водного господарства та охорони навколишнього природного середовища треба розробити комплексну схему, в якій було б передбачено, як захистити села від повеней і в той же час зберегти водно-болотні угіддя. Це й було б поєднанням інтересів природи і людей, які живуть на Поліссі. З управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області надіслано листи у районні ради та райдержадміністрації Любешівського, Ратнівського районів з проханням вивчити питання доцільності робіт по розчищенню Прип’яті з точки зору господарської діяльності і екології. А вже потім винести його на сесію районної ради. — Маючи відповідні матеріали, ми могли б порушити питання про розгляд проблеми обласною радою, — каже Світлана Якубишена. — В листі, з яким ми звернулись до нашого міністерства, пропонуємо створити міжвідомчу комісію, в яку увійшли б спеціалісти Держводгоспу, Мінприроди, представники громадських організацій. Щоб люди виїхали на місце, обстежили територію, вивчили думку спеціалістів. Поки що є локальне вирішення питання. Таке обстеження території спеціально створеною комісією — велика робота. Але якщо ми турбуємось і про людей, і про природу, то її треба виконати. Можливо, це обійдеться дешевше державі, ніж роботи без прогнозування, без передбачення подальших наслідків в регіоні. І хтось мусить взяти на себе відповідальність і прийняти рішення щодо комплексного вивчення проблеми, яка сьогодні є дуже болючою для Полісся. * * * Р.S. Коли ця публікація була готова до друку, стало відомо, що лист держуправління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області «Про ведення робіт в заплаві річки Прип’ять» вже розглянутий на сесії Любешівської районної ради. Вирішено, відповідно до регіональної екологічної програми «Екологія—2010», вважати за доцільне продовжити в районі роботи по відновленню водного режиму річки Прип’ять та захисту територій від підтоплення повеневими водами.
