ОСОБИСТОСТІ: «Якщо в Україні є совість, то її ім’я — Ліна Костенко»

Випадково почула цю фразу вчора зранку, ввімкнувши радіоканал «Культура». Її мовив, зателефонувавши до редакції, київський робітник.

Учора в Ліни Василівни був день народження, який відзначали тисячі її шанувальників у різних куточках України. Відзначали, ще і ще раз перечитуючи її твори, згадуючи нечисленні зустрічі — Ліна Костенко не любить публічності.
Пригадалася й мені щаслива нагода, коли у вересні 1991 року біля пам’ятника Лесі Українці в Луцьку читала Ліні Костенко її ж рядки: «Життя, як річку, не перейдеш вбрід»… І фінал: «Як жити, зачепившись на мілкому, то краще потонуть на глибині!».
Написавши ці строфи одного разу в молодості, вона не зрадила їм протягом усього життя.
«Нескореність Ліни Костенко перед тоталітаризмом — це її людський подвиг, який ще потребує відповідного осмислення. Залишаючись нескореною, вона зберегла не тільки власну честь і гідність, а й честь і гідність рідної літератури»,— стверджують літературознавці.
Найщиріші вітання з днем народження шлють Ліні Костенко її волинські шанувальники, ті, хто, мов вранішню молитву, повторює ось ці або інші її рядки:
Я вранці голос горлиці люблю!
Я скучила за дивним зойком слова.
Мого народу гілочка тернова.
Гарячий лоб до шибки притулю.
Я вранці голос горлиці люблю…