— Татку, глянь, який гарненький білий собачка!
— Тат, тат, а правда, ця машина називається джип?..
— Татку, глянь, який гарненький білий собачка! — Тат, тат, а правда, ця машина називається джип?.. — — — Тат, а Максимко вчора забрав у Наталі ведмедика… Але татко, який веде п’ятирічного сина в садочок, його запитань не чує. Органи слуху в нього заткані навушниками і він слухає плеєр. Цікаво, чи всезнаюча статистика, яка стверджує, що батьки спілкуванню із дітьми приділяють менше 20 хвилин на добу, врахувала й таку ось ситуацію? Шкода в ній і дитину, і батька, який нерозважливо знехтував шансом зблизитися із сином, продемонструвати йому свою ерудицію, поцікавитися, що його хвилює? Адже дитина у цьому віці — найцікавіша, бо вже багато чого розуміє, але ще не вміє злукавити. Не дарма ж свою книгу Корній Чуковський, відомий дитячий письменник, назвав «Від двох до п’яти». Нарікаючи на наших дорослих дітей за їх черствість, грубість, неуважність до батьків, давайте запитаємо й себе, чи все ми зробили для того, щоб вони були іншими? Чи не «затикали вух», не заплющували очей на їхні дитячі проблеми, вважаючи, що ситий, одягнутий — і слава Богу!
