ЧОМУ ЛЯКАЄ НОВОВОЛИНЦІВ ТЕЛЕВЕЖА?

Гострі дискусії розгорілися у шахтарському Нововолинську навколо майбутнього спорудження телекомунікаційного об’єкта.

Алла ЛІСОВА

Про необхідність будівництва у Нововолинську нової сучасної телевежі, потужність якої дозволяла б розширити список нових телепрограм у домівках його мешканців, покращити якість телерадіозв’язку, говорилось вже давно. Адже у час, коли технічний прогрес постійно нас підганяє і змушує робити зміни не лише безпосередньо на ділі, але й у свідомості, нікому не прийде у голову ставити питання про доцільність існування стільникового телефону або Інтернету. Разом з тим кожен, хто хоч більш-менш обізнаний із законами фізики, добре знає, що усі блага цивілізації — це такий собі дамоклів меч, який зависає над усім людством – наразі не повністю досліджений шкідливий вплив на здоров’я людини та довкілля.
Якщо не брати до уваги інколи аж надто емоційних висловлювань учасників круглого столу, який відбувся у залі засідань Нововолинського міськвиконкому з приводу будівництва телевежі, то можна сказати, що на ньому була спроба об’єктивно і зважено підійти до цього питання. Вісімдесятиметрова телевізійна опора, на якій мають встановити п’ять передавачів сумарною потужністю 1 кіловат, ймовірно, має споруджуватись поблизу колишньої шахти №2, у місці, яке ще іменують в народі «районом Дем’яна Бєдного» за розкішні вілли приватної забудови. Це викликало негативну реакцію у тамтешніх мешканців. Підлила масла у вогонь і публікація в одній із газет, де зазначалось, що даний проект реалізовуватиметься без належної поінформованості та громадського контролю і може функціонувати з численними порушеннями, що завдаватиме великої шкоди і довкіллю, і людям, які поруч живуть. Тому на круглий стіл, зорганізований, як стало відомо, перед громадськими слуханнями, прибули член Національної комісії з питань регулювання зв’язку України Петро Семерей та директор ТзОВ «Телемережі Волині» Микола Пілюк, голови постійних депутатських комісій міської ради та опоненти зацікавленої сторони, які категорично проти, аби біля їхнього житлового масиву постав такий телекомунікаційний об’єкт. Перед останньою сесією це питання порушувалось на засіданні постійної комісії з питань промисловості, підприємництва, транспорту, зв’язку, комунального господарства, будівництва, побуту, торгівлі, земельних відносин. Але, оскільки депутати міськради не почули аргументованих пояснень про необхідність будівництва телевежі саме у згаданому місці, розгляд його вирішили перенести на одне з пізніших сесійних засідань після з’ясування, наскільки загрозливою для людей може стати майбутня конструкція з урахуванням обладнання, що на ній буде розміщене, хто контролюватиме її діяльність у випадку нештатних ситуацій.
У міського голови Віктора Сапожнікова, який першим взяв слово, є свої міркування на користь майбутнього будівництва: зараз всі передавачі встановлені у центрі міста на даху приміщення «Укртелекому», які конструкція ледь витримує, і підприємство це, як відомо, йде на приватизацію. По-друге, місто повинне розвиватись у всіх напрямках — воно не може жити, як на хуторі. Однак при тому, як наголосив, найголовніше — аби зняти зайві інсинуації навколо телевежі і не допустити соціальної напруги. Словом, у нинішній час вона потрібна місту, але однозначно — на це повинна бути згода громадськості.
Петро Семерей насамперед нагадав присутнім, що у шахтарському місті на даний час транслюється десять телепрограм, ФМ-радіо, ведеться супутниковий прийом, діє кабельне телебачення і т. ін. Місто змінює свій зовнішній вигляд — зникає ліс антен. Раніше був намір поставити в дворі «Укртелекому» телевежу, місто закупило навіть опору. Але через обмаль коштів це не вдалось зробити. Обмежились тимчасовим заходом — звели конструкцію, яка є досі й на яку вже не можна більше нічого «вішати». І хоч кількість програм почала збільшуватись, місто через згадані причини їх отримати не може. Окрім того, «Укртелеком» планує розвивати власний мобільний зв’язок, тому й не має великого бажання сусідити з телерадіозв’язком.
Як зазначив Петро Семерей, нормальна співпраця з керівниками міста впродовж багатьох років дозволяє в принципі непорозуміння виправити, збудувавши нову опору. Тоді б на ній можна було встановити і антену радіо «Нова», і станцію якісного швидкісного Інтернету. Окрім того, все ширшого розвитку набуває цифрове телебачення, яке рано чи пізно мусить прийти у сучасне місто. І одним з проблемних регіонів у цьому плані з-поміж інших міст є саме Нововолинськ. Тому телевежа якраз би й стала основою для його впровадження у подальшому. Це забезпечить трансляцію багатьох програм, у тому числі й мобільного телебачення. Але перехід з аналогового телебачення на цифрове буде поступовим, займе чимало часу. Згідно з міжнародними договорами воно має бути впроваджене в Україні до 2015 року. І, підкреслив Петро Семерей, саме тоді аналогове телебачення буде вимкнуте на усій території країни, хочемо ми того чи ні. Це — вимога Європейського Союзу.
Зупинився Петро Семерей і на тих моментах, заради яких, власне, і зібралися в залі,— це вплив майбутньої конструкції на навколишнє середовище і на здоров’я людей. Зараз у місті, підкреслив, сумарна потужність передавачів — один кіловат, у той час, як у Ковелі — 50 кіловат, у Луцьку — 10. Щодо невтішних перспектив стосовно ймовірного розміщення у майбутньому якихось нових потужних радіотехнічних пристроїв, то, як пояснили, цього робити ніхто не дозволить через близькість кордону, де має закінчуватись зона впевненого прийому наших програм. Згідно з чинним законодавством введення будь— якого об’єкта, що дає випромінювання, здійснюється лише після певних розрахунків, погоджень, виготовлення санітарного паспорта, де вказані всі необхідні обмеження, ціла низка показників за результатами певних замірів, аналізів, і на цій основі — висновків.
Але на зустрічі жодні пояснення заїжджих гостей не задовольнили мешканців, які проживають поблизу території майбутнього будівництва. Зокрема, й те, що місце для телевежі було вибрано не випадково — воно, мовляв, підійшло майже за всіма параметрами. Запропонований варіант — винести телевежу за межі житлової зони — не зовсім хороший, адже інвестор, вкладаючи гроші, рахує, щоб було поменше збитків. Не викликали довіри й слова про те, що щороку за участю спеціалістів проводяться усі необхідні заміри на предмет шкідливого впливу телекомунікаційних об’єктів, і в них можуть брати участь усі бажаючі. Як і не переконали слова про безпечність об’єкта в порівнянні з мобільними телефонами, які, за висновками експертів, несуть значно більшу загрозу для здоров’я людей.
Жителі забудови скаржились на те, що їхній район і так страждає від багатьох негативних факторів: відсутність каналізації, питної води, підтоплення, погані дороги. І тут ще нова напасть...
Людей можна зрозуміти: недовіра до різного роду державних служб у них небезпідставна і базується на численних випадках, коли за тверду валюту можна придбати будь— який документ. А здоров’я, що всім відомо, не купиш за жодні гроші. І щоденна практика показує, що, на жаль, у багатьох випадках комерційний інтерес новоспечених українських бізнесменів дуже часто йде врозріз із мораллю та інтересами простих людей. З іншого боку, діяти шляхом тотальних заборон — не найкращий спосіб вирішення усіляких питань для міста, яке хоче вдосконалюватись. Тому вихід один, про який заговорили у підсумку після гострих двогодинних дебатів, — створити спеціальну комісію із залученням фахівців, які б скрупульозно все перевірили і дали об’єктивну оцінку. А також провести загальноміські громадські слухання, де б нововолинці, взявши до уваги усі «за» і «проти», сказали своє остаточне вирішальне слово.