Ця коротка розмова нашого власного кореспондента Петра Боярчука з мешканцем Горохова Анатолієм Майструком відбулася біля місцевого Свято-Вознесенського храму УПЦ КП після Богослужіння...
Ця коротка розмова нашого власного кореспондента Петра Боярчука з мешканцем Горохова Анатолієм Майструком відбулася біля місцевого Свято-Вознесенського храму УПЦ КП після Богослужіння.
Слухаючи перед тим, як церковний хор співає «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни…», Анатолій Якович розповів, що слова цього гімну-молитви він запам’ятав із 1941 року, коли в селі Пірванче Горохівського району, де народився і виріс, вчився у четвертому класі. За гітлерівської окупації в їхній сільській початковій школі викладав учитель на прізвище Боярський. Був начебто із Сокаля. Він і запровадив правило розпочинати цією молитвою кожне заняття. Однак «у 1944 році, як прийшли «другі совєти», її, — сказав, — вголос боялися навіть згадувати, щоб не потрапити до Сибіру за націоналізм». Змалечку, іще з підпольських часів, коли мав років п’ять, запам’ятався Анатолієві й дитячий віршик, що його навчив батько – селянин з неповною початковою церковно-парафіяльною освітою. «Він садовив мене собі на коліна і розповідав те, — пригадував Анатолій Якович, — що, вважав, його дитина має знати. Він і поклав мені у свідомість такі слова: «Я є українець, // Всім кажу це сміло, // Бо любити свій нарід, // То – святеє діло! // Завжди українською // Буду говорити // Й тільки українською // Господа молити! // Може, колись буду // Чужі мови знати, // Але свою рідну // Буду пам’ятати!».
