Галя Крівова, яка понад два місяці перебувала в комі після трагічних подій у червоноградському кінотеатрі, коли під час тісняви було роздавлено на смерть четверо дітей, на п’ятий рік після біди заново вчиться читати і писати...
Галя Крівова, яка понад два місяці перебувала в комі після трагічних подій у червоноградському кінотеатрі, коли під час тісняви було роздавлено на смерть четверо дітей, на п’ятий рік після біди заново вчиться читати і писати.
ЗІР ДОПОМОГЛИ ПОВЕРНУТИ… ОЧІ ПОНОМАРЬОВА У Крівових ми були майже п’ять років тому – через кілька місяців після трагедії. Після тої зустрічі ще довго з пам’яті не йшли великі красиві Галині очі… Широко розкриті, вони мовби намагались увібрати в себе увесь світ. Але не могли – тоді Галя нічого не бачила. Вона не могла ходити і ледь вимовляла окремі слова. Про те, як за здоров’я дівчинки борються батьки і лікарі, тоді розповідали ледь не усі газети і телеканали України. Ми знали, що ця боротьба не була безуспішною. Але, повірте, від радості пройняло ледь не до сліз, коли двері квартири Крівових нам відчинила… сама Галя! – Проходьте, – тихо, але впевнено вимовила вона... Така сама кімната, як і п’ять років тому. Не змінилось майже нічого. Тільки з’явилась на стіні шкільна дошка: до Галі повернувся зір, і хоч становить він усього соті долі відсотка, але Галя може читати і писати. Історія ж про те, як дівчина знов почала бачити, стала майже легендою. І до трагедії, і зараз улюбленим співаком Галинки був Олександр Пономарьов, а піснею – його “З ранку до ночі бачу твої очі”. Ім’я Пономарьова Галя найчастіше згадувала, коли вийшла з коми і тільки почала вимовляти перші слова. А коли сліпа дівчина просила увімкнути їй пісню про очі, сліз не міг стримати ніхто. І ось Уляна Лущик, керівник відомого київського медичного центру “Істина”, куди Галю запросили безкоштовно полікувати, попросила Олександра Пономарьова прийти до Галинки. Цю зустріч відзняли на відео. Коли ми вперше, а Крівови вже вкотре переглядали це відео, мама Галі Марія Михайлівна плакала. Тоді Олександр Пономарьов співав “Очі” тільки для однієї слухачки – для Галі. Він подарував їй свою касету і фотографію. А на прощання пообіцяв: “Коли побачиш, якого кольору у мене очі, обов’язково зустрінемось знову”. Неймовірно, але саме після тої зустрічі до Галі… став повертатись зір. – Вже через кілька днів після цього Галя почала вловлювати обриси великих предметів – дерев, будинків, – згадує Марія Михайлівна. – Минуло ще трохи часу, і ми почули від Галинки, що очі в Пономарьова – блакитні. Це була така перемога, така радість! А зараз Галинка вже може читати і писати. – Галю, покажеш, як ти читаєш? – звертаємось до дівчини. – Так, покажу, – посміхається вона. Слова Галя зараз не “тягне”, як колись, а вимовляє їх чітко і на одному диханні. Щоправда, щоб прочитати одне слово, їй треба кількадесят секунд. Галя уважно вдивляється у книжку і через деяку паузу повністю вимовляє прочитане слово. – Молодчина, – радіємо і хвалимо Галю. – Ти уже й мамі на кухні допомагаєш? – Ні, – відповідає трохи винувато. – Допомагає-допомагає, – одразу говорить мама Галі. – Просто ще не зовсім виходить. Поки я начищу каструлю картоплі, Галі вдається впоратись лише з однією. Тому й вважає, що не допомагає. А так вона уже і картоплю чистить, і вареники ліпить. Просто їй ще важко повністю скоординувати рухи. ГОРА З ДИТЯЧИХ ТІЛ СЯГАЛА ПІВТОРА МЕТРА Трагедія сталась п’ять років тому 30 листопада. Саме в цей день Галя святкувала своє 13-річчя… Був іще один привід для радості – незадовго перед тим Галя стала чемпіонкою Львівської області із стрибків у висоту. А після того страшного дня – 30 листопада – їй довелось заново вчитись жити… Через безвідповідальність організаторів у фойє і зал кінотеатру на американський фільм “Армагеддон” запустили значно більше дітей, ніж він міг умістити. У темному залі на сходах, що вели вниз, утворилась тіснява і штовханина. Задні напирали, діти почали падати, а в зал продовжували накочуватись нові і нові людські хвилі. Гора з дитячих тіл, що швидко виросла, сягала півтора метра – тим, хто опинився внизу, довелося утримувати на собі по 5-10 чоловік. У тісняві загинуло четверо дітей, 16 отримало серйозні травми. Галю до лікарні доставили в комі. Вона перебувала на межі життя і смерті… Нещодавно – через п’ять років після біди – відбувся суд. Тодішнього директора державного комунального підприємства “Екран” Степана Слуку було засуджено до семи років позбавлення волі. Більше нікого покарано не було. Після вироку у Червонограді почався збір підписів під зверненням до апеляційного суду Львівської області, в якому говориться про надто жорсткий вирок суду. На думку ж Крівових, вирок справедливий, і вони не вважають колишнього директора кінотеатру “стрілочником”. Марія Михайлівна каже, що й досі не пускає своїх доньок ні в кінотеатр, ні на стадіон. – На День Незалежності чи інші свята, коли усі люди виходять в місто, ми теж йдемо, але намагаємось стояти збоку – подалі від натовпу… ДРУГИЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ “Завтра до тебе прийде мама”, “мама принесе тобі щось смачненьке”, – була ніч, але медсестра сиділа біля Галинки і говорила. Говорила, хоч і не знала, чи чує її слова дівчинка. Але вона, виявляється, чула! І відповіла. Отим “м-а-м-а”. Дуже тихим. І дуже обнадійливим. Але яке так нагадувало те гучне перше “мама” в житті… Тому 1 лютого 1999 року – день, коли Галя після двох місяців коми вимовила перше слово – “мама” – Крівови вважають другим днем її народження. І чи не найважливішу роль в тому, що Галя повернулась до життя, зіграла та ж таки Уляна Лущик. Коли її маленька дочка побачила по телевізору сюжет про Галю, то одразу ж сказала про це мамі. Уляна Лущик сама приїхала у Львів до лікарні і запропонувала безкоштовне лікування у своїй клініці. На той час Галя перебувала в комі уже п’ятий тиждень. А вважається, що максимальний термін перебування в такому стані – тиждень. По тому клітини мозку уже не відновлюються. Однак сталось диво – дівчинка повернулась у цей світ. На щастя, позитивні зміни в здоров’ї Галинки не припиняються і дівчинка й далі відкриває заново все нові і нові барви життя. – Цього року Галинка вперше сама наважилась зайти у воду на озері. Це їй далось нелегко, бо вона дуже боялась, – каже мама Галі. – А ще ми влітку побували в санаторії в Одеській області. – Тобі сподобалось, Галю? – Так, сподобалось. Море таке гарне... – А яке воно? – Увечері, коли все стихає, – спокійне… Ровесники Галі уже два роки, як закінчили школу. А Галя продовжує навчатись. До Галинки додому приходить чотири педагоги. Але часто почитати “Історію” чи “Біологію” береться мама Галі або її молодша на два роки сестра Іринка. Сама ж Галя більше читає “Читанку” – там літери більшого розміру. – А з Вікою ми ходили до неї у дитячий садочок на ранок, – посміхається Галинка, помітивши, що біля неї примостилась її наймолодша сестричка Віка, яка перед тим десь зникла з кімнати. Причину свого зникнення дівчинка тримає у своїх руках – фотоальбом. Починаємо його дружно розглядати. Дівчата згадують, як їздили з батьком на річку, як гуляли містом, як провідували діда в селі. Там у нього є два собаки. Найда і Муха. Галі більше подобається Найда. Чому? – Бо вона – добріша, – трішки подумавши, каже Галинка… Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ. Фото авторів.
