Якось прошкувала вулицею села. Помітила, що в затінку дерев припаркувався автомобіль-автофургон. Мабуть, знову закупівельники картоплі прибули з південних чи східних областей. Підійшла ближче. Так і є...
Якось прошкувала вулицею села. Помітила, що в затінку дерев припаркувався автомобіль-автофургон. Мабуть, знову закупівельники картоплі прибули з південних чи східних областей. Підійшла ближче. Так і є.
На шматку картону чорним фломастером виписано весь асортимент товарів, котрі можна придбати в обмін на картоплю (60 коп. за кг). Пробігаю очима довгий список і наштовхуюсь на дивну назву: оселйодка. Подумала, що це якийсь досі мені невідомий овоч чи фрукт, адже записаний був між апельсинами та бананами. Може, ця «оселйодка» багата на вміст йоду? Або ж (при невдалому перекладі назви з російської) поїдається віслюками? Цікавлюсь у покупців-продавців. У відповідь чую здивоване, мовляв, що ж тут не зрозуміло: «Оселйодка — то риба!» Я ще не можу второпати, за один кілограм якої риби потрібно віддати аж 15 кг картоплі? Мені знову пояснюють: «Риба. Ну, оселйодка». А хтось із глибини фургона гукає нетерпляче: «Та ж Сєльодка!». Я полишаю цей колісний пункт продажу-купівлі під дружний регіт. І мені чомусь стає жаль і мови нашої, і звичайнісінького оселедця, з якого так познущалися, поділилася враженнями Галина Зелінська із с. Суховоля Луцького району.
