Надсилаю «свіженький» вірш про осінь. Про цю чарівну, рум’яну, золотокосу, меланхолійну, казкову, звабливу, примхливу, екзотичну, сором’язливу, слізну, барвисту, руду, мрійливу, золотаву, загадкову, печальну, журливу, дощову, сльотаву, журавлину, плаксиву пору року вже стільки писано-переписано, та все ж...
Надсилаю «свіженький» вірш про осінь. Про цю чарівну, рум’яну, золотокосу, меланхолійну, казкову, звабливу, примхливу, екзотичну, сором’язливу, слізну, барвисту, руду, мрійливу, золотаву, загадкову, печальну, журливу, дощову, сльотаву, журавлину, плаксиву пору року вже стільки писано-переписано, та все ж... На вітах тихої верби Гойдає осінь Найменшу донечку — печаль. Глузує просинь: «На старість знову в пелюшки? Ото щаслива! Цей сивий сором твій і блуд — Пліткам пожива. Залітний вітер з диких гір Тебе покине, Він до розлучниці-зими Думками лине... Не чує осінь злих розмов, Дитя колише. Для неї сиве щастя те Є найрідніше. З повагою Євгенія НАЗАРУК, с. Лище Луцького району.
