«Це ви себе самі обстрілюєте» – і я їх послала». Колонка Зої КАЗАНЖИ

Їхала в ліфті з сімейною парою поважного віку. Тривога. Спускаємось в паркінг.

Пані каже, звертаючись до мене: – Самі не живуть, і нам не дають.

Її чоловік: – Та потвора сказала ж, що такої нації немає. А ми є. І ми будемо. А він здохне.

Весь мій будинок зараз в паркінгу. Сирена. Ще позавчора тут було порожньо. Вчорашня трагедія знову мобілізувала. Тут діти і старші люди. Немовлята у візочках. Собаки на руках. Дідусь, який погано ходить і його обережно, під руку, веде юнак. Маленька дівчинка з великою лялькою в руках. Два хлопчики грають на лавці в якусь настільну гру. Чоловіки і жінки в телефонах.

Поруч зі мною жінка. – Мій чоловік був в Афганістані.

Я мовчу. Вона мені: – Я знаю, що там робилось таке, як у нас в Україні. Я все життя прожила з людиною, яка через це сходила з розуму. Він заспокоївся лише тоді, як народилась онука…

Вона детально розповідає мені про своє життя. Про те, що зробила планову операцію. Що рік тому переїхали в нову квартиру.

Та потвора сказала ж, що такої нації немає. А ми є. І ми будемо. А він здохне.

Потім каже:

– У мене мама і рідний брат в росії. Син брата, мій племінник, військовий.

– Спілкуєтесь?

– Ні. В перший день війни я їм подзвонила. Вони мені сказали: що ти придумуєш? Це ви себе самі обстрілюєте. Я їх послала. Зразу нах*р. Я сказала, що мої діти в підвалі. І от цього я їм ніколи не прощу! Потім я їм надсилала фото з Бучі. А вони мені сказали, що це все неправда.

– А племінник де? Не у нас випадково?

– Може, і у нас. Не знаю. Якщо жити не хоче, то нехай воює. Я – росіянка. Все життя тут прожила. Мій чоловік з Вінниці. Я на Майдані була. Я люблю Україну. І я думаю про те, що моя мама не вірить мені, а вірить путіну. І це жесть.

Ми п‘ємо каву. У нас тут поставили кавоварку. І у нас є вай-фай. Не повірите, якийсь чоловік, сусід, поставив і всім роздав пароль.

Зоя КАЗАНЖИ, журналістка, міжнародний медіа-тренер, громадський діяч, письменниця.

Читайте також на volyn.com.ua: «Юрій Луценко: «Бункерна гнида не розуміє, що...»».