Курси НБУ $ 29.25 € 30.77
Рятувала солдатів і Україну: розповіли про загиблу Героїню Оксану Горпініч з Волині

Такою вона залишиться у пам’яті вдячних людей назавжди.

Фото Наше місто.

Рятувала солдатів і Україну: розповіли про загиблу Героїню Оксану Горпініч з Волині

Волинська журналістка Валентина Петрощук розповіла про життя загиблої Героїні з Благодатного Оксани Горпініч

Про це пише видання Наше місто.

Стежки Валентини та Оксани вперше перетнулися ще кілька десятків років тому. Тоді вона, юна дівчинка із селища Жовтневого (нині Благодатне), після закінчення школи зустріла своє кохання – Ігоря із сусіднього села Заболотці.

Він покликав заміж і Оксана залюбки погодилася. Про майбутню професію тоді ще й не думала. У селі знайти роботу непросто. І коли на фельдшерсько-акушерський пункт, у якому довгі роки трудилася завідувачкою її свекруха Євгенія Іванівна, потрібно було знайти санітарку, дівчина, не вагаючись, дала згоду. А невдовзі стала тут надійною помічницею.

З часом зрозуміла, що професія медика їй особливо близька. На сімейній раді подумали, що Оксані потрібно здобувати освіту. І хоч на той час у молодій сім’ї уже підростала маленька донечка, а заочної форми навчання у медичних навчальних закладах немає, вирішили: разом доглядатимуть дівчинку, а на вихідні мама приїжджатиме.

Швидко збігли роки навчання. У старшої донечки з’явилася молодша сестричка. Дівчатка – Іринка та Наталя – росли слухняними, були справжніми помічниками і матусі, і бабусі. Коли прийшла пора Євгенії Іванівні йти на заслужений відпочинок, її місце по праву зайняла невістка Оксана.

У Заболотцях не знайдеться жодної людини, яка б не згадувала теплим словом сільську фельдшерку.

У Заболотцях не знайдеться жодної людини, яка б не згадувала теплим словом сільську фельдшерку. Вона жила своєю роботою. З самісінького ранку, осідлавши свого двоколісного помічника – велосипеда, вона вирушала у дорогу, адже село – чималеньке, вулиці далеченько одна від одної.

Оксана не оминула жодної хати, де жили старенькі люди, що потребували її допомоги. По-особливому трепетно ставилася до немовлят та малих діточок.

«Бувало, тільки подзвоню, щоб отримати ту чи іншу консультацію, адже у нашій сім’ї підростало дві онучки, – зі сльозами на очах каже жителька села, колишня завідувачка бібліотеки Галина Коханюк, – а вже через певний час вона з медичними сумками на плечах стукає у двері. Уважно вислухає, порадить, заспокоїть – і далі в дорогу».

«Медик, від Бога» – так характеризують Оксану Горпініч усі, хто її знав чи з ким зводили життєві дороги. І коли з’явилася перша звістка про те, що на війні, куди вона пішла добровольцем, їхня медичка пропала без вісті і з нею немає зв’язку, всім селом молилися і просили Бога, аби знайшли її живою. Та не судилося…

Ту, що врятувала від смерті не одну сотню солдат, цими днями витягли з- під завалів мертвою.

«Ще і ще раз переконуюся у тому, що Бог забирає до себе найкращих. І серце обливається кров’ю, що у цій проклятущій та нічим не виправданій війні гине цвіт української нації – залишаються навіки зі своїм болем, який не втішають жодні нагороди, батьки, страждають діти-сироти, вдовами – молодесенькі дружини…», – пише Валентина.

У розквіті літ та у час буйноцвіття природи зупинилося серце ще однієї чудової людини, яка обрала для себе фах рятувати життя людей. Але Герої не вмирають!

Читайте також: У Берестечківській громаді оголосили триденну жалобу за загиблим Героєм

Telegram Channel