УЧЕНИЦЯ ЛЕГЕНДАРНОГО АПТЕКАРЯ

Лучанці Людмилі Макарівні Вознюк передав частину свого архіву відомий луцький аптекар і народний лікар Іван Криштоп, якому першого вересня виповнилося б 105 років

— Піду завтра синьоголовку збирати, то хіба по обіді матиму вільну годину. З синьоголовки, в суміші з водяними жовтими півниками, готую ліки для жінок, які страждають від запальних процесів. Звертаються знайомі ще з того часу, як працювала в аптеці № 70, що в районі цукрового заводу. Ніяк відмовити, — наче виправдовується Людмила Макарівна, пояснюючи, що вести широкий прийом хворих не має змоги. Нездужає чоловік, квартира — однокімнатна, а люди приходять, і з кожним, щоб з’ясувати всі обставини, симптоми хвороби, треба бесідувати не одну годину.
Скрупульозності, точності, педантичності у всьому, що стосується приготування ліків, лікування Людмила Макарівна навчилася у свого першого керівника з аптекоуправління, наставника і сусіда Івана Криштопа, аптекаря ще польської школи. Він був прикладом не тільки в професійній діяльності, а й у житті. Прожив 97 років, зберігаючи і на схилі літ ясний розум, гарну фізичну форму і бажання бути потрібним людям. До Івана Криштопа йшли за допомогою не тільки жителі Луцька — зверталися приїжджі навіть з-за меж України. Ті, кому він допоміг, згадують добрим словом цього інтелігентного, мудрого і доброго чоловіка й після його смерті.
Формулу активного довголіття Людмила Макарівна вивела теж з досвіду Івана Криштопи. Пригадує, він принципово не купував холодильника, бо вважав, що страви треба варити тільки з свіжих продуктів. Ніколи не пив магазинної кави, а мав власний рецепт її приготування, куди входив ячмінь, цикорій, інші натуральні складники. Не економив на сні, адже здоровий сон додає сили. Ще й після дев’яносто літ ще їздив велосипедом збирати лікарські рослини. І до останніх місяців життя не зраджував звичці щоденно робити багатокілометрові піші прогулянки.
— Ми дуже багато спілкувалися. Я брала в Івана Михайловича його зошити, де він зібрав і систематизував інформацію про лікування багатьох поширених захворювань, зокрема шкірних. Переписувала деякі рецепти, бо теж здавна цікавилася фітотерапією. І зауваживши такий мій інтерес, Іван Михайлович якось сказав: «З собою те, що маю, не заберу, то залишу свої записи вам». Це було для мене дуже почесно, — розповідає Людмила Макарівна.
А познайомилася вона з Криштопом, коли була ще молодою дівчиною. Закінчила медучилище, направили на роботу в обкомівський дитсадок в Луцьку, де не стільки доводилось виконувати обов’язки медсестри, скільки «відчитуватись» перед високопоставленими родичами вихованців, які постійно були чимось невдоволені. Тому й вирішила перекваліфікуватися на фармацевта. Після трьох років навчання, успішної практики, щоденники з якої зберігає й досі, працювала в Шацьку, Устилузі, завідувала аптекою в Теремно, а найбільший відрізок життя — 37 років — пов’язаний з аптекою у Вересневому.
Людмила Макарівна гортає старі зошити Криштопа з синіми обкладинками. Акуратний почерк, на перших сторінках — перелік поширених хвороб, з якими офіційна медицина не завжди може справитися: псоріаз, рожа, вітіліго, різні лишаї, подагра... — із зазначенням сторінки, на якій можна знайти необхідні рецепти. Більшість записів зроблено латиною.
— Іван Михайлович знав кілька мов, багато читав, приятелював з відомими лікарями. Він вважав, що провізор, а тим більше магістр аптечної справи має не просто торгувати ліками, а повинен розбиратися в їх приготуванні, застосуванні, дії на організм. І мусить пізнати, зрозуміти кожного хворого, щоб підібрати ті ліки, які допоможуть. Такого ж принципу дотримувалася я в своїй роботі. Бувало, приходили в аптеку жінки, ділилися якимись дуже особистими проблемами, питали поради. І я шукала інформацію в книжках, запитувала в Івана Михайловича, діставала різні складники, щоб приготувати мазі, настойки. У когось темні плями, ластовиння на шкірі, в іншої — важкий клімактеричний період, у третьої — велика втрата крові, — яких тільки бід тобі не нарозказують, а ти вже підбираєш або збір лікарських рослин, або готуєш ліки, — згадує Людмила Макарівна, яка й до редакції принесла баночку з препаратом для догляду за шкірою власного приготування.
Розповідає, що після смерті Івана Криштопа люди ще довго приїжджали, приходили, сподіваючись на порятунок від хвороб. Сусіди часто скеровували приїжджих у її квартиру. Багато хто звертався до Криштопа з гайморитом, а вилікувавшись, радив іншим скористатися допомогою. Іван Михайлович, як розповідає наша гостя, від гаймориту пропонував ліки, виготовлені на основі 10-процентного прополісу, радив робити масаж ділянок гайморових пазух маззю з 30-процентної камфори на твердій основі, вигрівати їх теплим річковим піском, рекомендував промивати носові ходи розчином морської солі і настоєм ромашки.
У фітотерапії, як розмірковує Людмила Макарівна, має значення і час збору лікарських рослин, аж до визначеної години в певний день, і спосіб приготування сировини, умови зберігання. Каже, що на Центральному ринку жінки, які торгують травами, помітивши її здалеку, ховають свої торбинки під прилавок. Людмила Макарівна, побачивши неякісну сировину, не пройде байдуже, бо ж знає, що це обман хворих.
Уже будучи на заслуженому відпочинку, жінка працювала в аптеці «Фітоцентр». Розповідає, що має 54 роки трудового стажу. Як і її наставник Іван Криштоп, довго не розлучалась з велосипедом, вважаючи його найкращим видом транспорту. Лише після того, як збив автомобіль, мусила збавити темп життя. З Божою допомогою вдалось врятувати травмовану ногу, відновити здоров’я. А Людмила Макарівна прагне й іншим бути корисною, наслідуючи свого наставника Івана Криштопа.