Щоразу, приїжджаючи провідати чоловікову маму (не люблю слова свекруха), яка мешкає майже у центрі Трускавця на вулиці Івасюка, спостерігаю з вікна таку картину: близько дев’ятої ранку в дворі біля лавочки з’являється інтелігентного вигляду сивочола жінка...
Щоразу, приїжджаючи провідати чоловікову маму (не люблю слова свекруха), яка мешкає майже у центрі Трускавця на вулиці Івасюка, спостерігаю з вікна таку картину: близько дев’ятої ранку в дворі біля лавочки з’являється інтелігентного вигляду сивочола жінка.
Як тільки вона починає діставати із пакета консервні банки, пляшки з молоком, якісь згортки, з усіх кутків чималого двору сходиться місцеве котяче населення. Поважні руді коти, триколірні киці й зовсім маленькі кошенята обступають принесені бляшанки. Починається трапеза... Курортники мають жінку за дивачку, а сусіди ставляться до неї з повагою. Мені вона розповіла отаку історію. Коли німці зганяли євреїв у гетто, їй було дев’ять літ і вона взяла з собою улюбленого котика. Колона рухалася лісосмугою. Десь попереду пролунав постріл і котик вирвався з рук. Регіна інтуїтивно кинулася за ним, почувши вслід мамине: «Не повертайся!». Наступного дня усіх розстріляли, а їй котик врятував життя. Відтоді пані Регіна з особливим почуттям ставиться до котів.
