– Бабусю, а навіщо Бог придумав дощ?
Фраза, голосно мовлена дитячими вустами у маршрутці, примусила озирнутися. За вікнами вирувала, може, остання вереснева гроза, блискавиці роздирали низько нависле небо, періщив дощ...
– Бабусю, а навіщо Бог придумав дощ? Фраза, голосно мовлена дитячими вустами у маршрутці, примусила озирнутися. За вікнами вирувала, може, остання вереснева гроза, блискавиці роздирали низько нависле небо, періщив дощ.
– Щоб поливати дерева і квіти, – стомлено відповіла бабуся. – А нащо Бозя придумав блискавку?— не вгавала п’ятирічна, як я потім довідалася, Настуся. Доки бабуся збиралася з думками, дівчинка сама собі відповідала, не приховуючи, проте, запитальних інтонацій: – Щоб лякати і вбивати людей?! Відповіді бабусі, здавалося, чекали всі пасажири, але та мовчала. – Бабусю, попроси Бозю, хай він нас не вбиває! – голосно й настирливо наказувала Настуся, мабуть, налякана грозою. – Добре, добре, вгамуйся, я попрошу, я вже прошу, тільки про себе, — намагалася заспокоїти дитину жінка. — А про мене?!— здивовано й нерозуміюче поглянула на бабусю онучка.
